Було вже десь пів на п’яту, коли прийшов бос і сказав:

— Я обіцяв доктору, що він зможе забрати свого остіна цього вечора. Казав, що ти все закінчиш до пів восьмої. Добре, ні?

Моє серце тьохнуло. Я розраховував звільнитися раніше і зробити те, що запланував. Тоді швидко подумав, що добре було б, якби бос відпустив мене зараз і я б вийшов, перш ніж зачиниться магазин, і знову б повернувся, щоб зайнятися остіном, отож сказав:

— Я не проти трохи попрацювати понаднормово, але я б хотів зараз вийти, на півгодини, якби ви побули тут. Я хочу дещо купити, перш ніж зачиняться магазини.

Він відповів, що гаразд, тож я зняв комбінезона, помився, взяв плаща і пішов до магазинного ряду внизу Гейверсток Гілл. Знав, що мені було потрібне. Ювелірний магазин, де містер Томпсон ремонтував свого годинника: там продавали не всяке сміття, а хороші речі, добротні срібні рамки і столові прибори.

Звичайно, мали персні та кілька вигадливих браслетів, але мені вони не подобалися. Усі дівчата з НААФІ[60] носили браслети з амулетами, це було дуже банально; тож я далі оглядав вітрину і нарешті дещо помітив, у найдальшому кутку.

Це була брошка. У формі сердечка, дуже маленька, не надто більша, ніж ніготь великого пальця, але з гарним синім каменем і шпилькою ззаду. Саме форма привернула мою увагу. Я придивився. На ній не було ціни — це означало, що вона дорогувата, але я зайшов і попросив показати. Ювелір вийняв її з вітрини, трохи відполірував, повертів і так, і сяк, і я уявив, як вона гарно виглядатиме на моїй дівчині, на її сукні чи джемпері, і я вже знав, що це воно.

— Я її беру, — сказав і тоді спитав про ціну.

Коли він її сказав, я ледь не вдавився слиною, але вийняв гаманця, відрахував гроші; а він поклав сердечко в коробочку, дбайливо обклав ватою і зробив акуратний пакуночок, зав’язаний фантазійною стрічечкою. Я подумав, що доведеться просити в боса аванс, перш ніж піду ввечері з роботи, але він був добрий чолов’яга, і я був певний, що дасть.

Вийшов із ювелірного магазину, пакуночок для моєї дівчини схований у кишені на грудях, — і тут чую, що церковний годинник б’є за чверть п’яту. Ще був час спуститися до кінотеатру, впевнитися, що вона все зрозуміла про побачення цього вечора, а тоді бігом на дорогу і до гаража, і зробити остіна до часу, про який просив доктор.

Коли я дістався кінотеатру, серце моє валило, як ковальська кувалда, а горло так перехопило, аж ковтнути трудно. Весь час уявляв собі, як вона там виглядає, стоячи за завісою, в оксамитовій курточці та шапочці на потилиці.

Біля входу стояла черга, і я зрозумів, що програму змінили. Зникла афіша вестерну з ковбоєм, що устромив ножа індіанцеві в кишки, замість неї була інша — багато дівчат-танцівниць, а якийсь фертик спереду викаблучувався з тростинкою. Видно, мюзикл.

Я увійшов, але не підходив до каси, а відразу глянув на завісу, де б вона мала стояти. Там справді стояла білетерка, але не вона. Здорова висока дівчина, що по-дурному виглядала в їхній формі. Намагалася робити дві речі одночасно: розривати квитки, коли люди проходили повз неї, і клацати ліхтариком.

Я трохи почекав. Може, вони помінялися і моя дівчина пішла на балкон. Коли остання група зайшла за завісу, настала пауза, а дівчина була вільною, підійшов і спитав:

— Даруйте, а не могли б ви сказати, де інша молода леді?

Вона зиркнула на мене:

— Яка інша молода леді?

— Та, що була тут минулого вечора, з мідяним волоссям.

Подивилася на мене пильніше, з якоюсь підозрою.

— Вона сьогодні не з’явилася, — каже. — Я замість неї.