Тепер він сидів поруч Артура й слухав, як дзижчать бджоли й рвуться простирадла, і як Артур сьорбає свій чай із надщербленої емальованої кружки. У них за спинами пролунало з півдесятка важких, грузних кроків, і над Артуровим плечем показався величезний Едвардів ніс. Його заінтригував торт.
– Іди геть, – сказав Артур і ляснув його тильним боком долоні. Едвард махнув головою й відступив назад, а тоді зупинився, й Ієн відчув на собі його погляд. Він втягнув голову в плечі й схилився над своїм куснем.
– Іди геть, – знову сказав Артур грізно.
Едвард здався і повернувся до Роберта, й невдоволено подмухав йому у вухо. Роберт замахав головою. Едвард був молодший серед них двох і виводив Роберта з себе.
– Ти не влаштовуєш вечірки? Не запросиш друзів? – запитав Артур, б’ючи всі рекорди з тривалості їхніх розмов.
– Та ні. У понеділок в мене іспит. Завтра доведеться вчитися.
Артур спочутливо кивнув і сьорбнув свій чай, а Ієна накрило хвилею сорому. Бо Артур, попри всі його недоліки, був дуже приємний чоловік, і досі навіть уявлення не мав, що Ієн працював на нього тільки тому, що закохався в його дружину. І точно навіть подумати не міг, що іноді, вже затемна, Ієн повертався на ферму. Повертався і тихо стояв в чорній тіні дерев на краю двору, наче якийсь темний привид, що переслідує її.
– Ієне, ти з кимось зустрічаєшся? – запитала Лора кілька місяців тому, і його в одну мить охопила паніка. Чому вона запитала? Вона помітила, що він за нею спостерігав? Чи знала вона про його почуття до неї? Може, вона бачила його наскрізь, може, вона зрозуміла це ще тоді, коли він уперше прийшов на ферму напитувати роботи. Але вона здавалась просто зацікавленою, не насміхалася з нього і не дражнила. Тож він пробурмотів, що так, щось таке.
Він і сам не знав, як йому це вдалося, але в нього й справді була дівчина. Вони стали зустрічатися десь рік тому, коли всім класом поїхали на Лоу-даун-пойнт увечері після їхнього останнього іспиту, щоб трохи відсвяткувати кінець навчального року. Розклали багаття на березі, смажили хотдоги й зефір, кільком хлопцям вдалося роздобути самогону, тож вони всі напилися і пішли плавати серед ночі. Дехто з них передбачливо прихопив із собою купальники, вбравши їх під одяг, а решта, разом з Ієном, плавали в білизні. Кілька хлопців – ті, що випендрювалися все своє життя – та кілька дівчат – ті, від яких цього можна було очікувати – купалися голими. Вони всі багато плескалися, верещали й реготали, але, на диво, ніхто не втонув, не впав у вогнище й не розбив голову об каміння, пірнаючи з краю пірса. Вода була ще дуже холодна, тож коли вони вийшли на берег, їхні зуби цокотіли так сильно, що ніхто не був здатен говорити. Вони докинули дрів у вогнище й зібралися навколо нього, сівши так близько, як могли, щоб не обпалити брів, по черзі пили самогон і на все горло виспівували «Та ти кобель» Елвіса Преслі холодним і далеким зіркам. Час від часу хтось із них докидав ще дрів у вогнище, й іскри піднімалися стовпом і зникали в темряві.
Піт там був від самого початку, але тримався трохи осторонь, як зазвичай робив у гурті. Він пішов геть незабаром після того, як усі вийшли з води. Ієн виявив, що сидить біля Кеті Беретт, чий батько працював у компанії «Гідро». Вона була симпатична й приємна, і дуже змерзла, а він добряче напився, тож почав енергійно терти їй спину, щоб зігріти. Одне привело до іншого, і зранку вів виявив, що вони стали парою.
В якомусь сенсі він цьому радів. У нього ще ніколи раніше не було дівчини, і він не мав певності, що тільки через його власний вибір. Відколи мати пішла, він у глибині душі відчував, що, можливо, у стосунку до дівчат на нього наклав відбиток її ганебний учинок. Тож те, що Кеті його вибрала – це вона сіла біля нього, а не навпаки, – його заохотило. Плюс йому подобалася її зовнішність, її запах, те, як вона відразу на нього схилилася й дозволила себе обійняти.
Певна річ, проти Лори в ній не було нічого особливого. Він знав, що їх не варто було порівнювати, але нічого не міг із собою вдіяти. Кеті була маленька й пухкенька, з чистою, світлою шкірою й темним блискучим волоссям, а Лора – висока, струнка й розкішна, і вродою – із зовсім іншої ліги. Та й Кеті була юна дівчина, а Лора – доросла жінка.
Тієї першої ночі вони далі за поцілунки майже не зайшли. Ієнові хотілося б зайти далі. Раз на те пішлося, йому хотілося б дійти до кінця. Кому не хотілося б? Але дівчата бувають двох типів: «порядні» й «доступні», й Кеті точно належала до першої категорії. Та й навіть якби вона була «доступна», він, напевно, однаково не дійшов би до кінця. Він не був достатньо п’яний для цього. Багато хлопців його віку вже це зробили, і він це знав, але думка про секс поза шлюбом асоціювалася в нього з його матір’ю. А також йому не вдавалося не пам’ятати про можливі наслідки. Іноді він вважав, що занадто близьке знайомство з наслідками псувало йому юність. Однак іншим разом він думав, що це лише відмовка й насправді він просто боягуз. Замолоду люди мали б робити божевільні речі, але йому це ніколи не вдавалося. Як-от заходити на лід надто скоро після того, як він замерз, наприклад. Діти весь час так робили, але ж вони не бачили тіл інших дітей, які провалилися крізь лід, а от він бачив. Таке ставалося мало не кожної зими й сповнювало його батька німим гнівом.
Та сама проблема в нього була з дівчатами, з тим, щоб дійти до кінця. Він мав цілковиту певність, що якщо «зробить це» з дівчиною один раз – один раз! – вона завагітніє. Навіть якщо він зможе роздобути презерватив – і як він мав би це зробити в місті, де його батько й аптекар знають один одного все своє життя? – навіть якщо він зможе його роздобути, скажімо, від друга, в ньому виявиться дірка.
Усе одно, гуляючи з Кеті, він завжди намагався дістати якомога більше. За останні кілька місяців йому вдалося переконати її дозволити йому торкатися верхньої її половини, й продовжував працювати над тим, щоб дістатися південніше. Однак це був довгий, повільний процес. Здавалося, треба було пройти кілька етапів. Спочатку вона дозволила йому мацати свої груди, але не дозволяла на них дивитися, що було дивно й досадно, але краще, ніж якби було навпаки. М’якість її грудей його вражала. Те, як її пипки тверділи від його дотиків. Вони були чудові. Дивовижні. Він був від них у захваті. Однак іноді, просто посеред пестощів (такі їхні зустрічі ставалися вдома у Джессопів, друзів батьків Кеті, дворічну дитину яких Кеті гляділа увечері мало не кожного четверга), він ловив себе на думці, які на дотик Лорині груди. Від цього йому перехоплювало дух і паморочилося від хоті, й він намагався провести рукою по теплій, шовковистій шкірі з внутрішнього боку стегон Кеті й притискати її до дивана Джессопів, доки джинси стримували його ерекцію. Кеті відштовхувала його й шипіла: «Ієне, припини! Годі!». Однак, попри її рішучі відпирання, Ієн був досить певний, що їй подобалося, коли він так сильно збуджувався. Їй ніяк було знати, що це не тільки через неї. Йому від цього ставало трохи соромно, але не аж так сильно, щоб зовсім перестати це робити.
Мама надіслала йому подарунок на день народження – великий пакунок, ретельно загорнутий у брунатний папір, що прибув за кілька днів до події. Ієн відразу його розгорнув, просто щоб покінчити з цим.
Батько подарував йому каное. Вони вже мали одне каное, що колись належало Ієновому дідові, але воно було широке, масивне й трималося на воді, як свиня, а це, нове, – тонке й вузьке, відразу видно, що воно розсікатиме воду, наче ніж. Каное було вирізане з клена й полаковане всередині й зовні так, що блищало, наче теплий мед.
– Звідки ти його взяв? – запитав Ієн у батька.
Він ще ніколи не бачив нічого красивішого. Каное було прив’язане до пристані, лежачи на поверхні води так легко, що на вигляд важило не більше за листок. Пристань належала їм. Ієнів дід купив шматок землі між їхнім будинком та озером і прорубав доріжку між деревами, щоб мати вихід до води. На пристані був дзвоник, великий і мідний, що висів на стовпчику, щоб можна було покликати лікаря, якщо той рибалив, а хтось потребував його допомоги. Ієнів дід був завзятий рибалка, й батько теж, хоч тепер рідко мав на це час. Вони мали свою власну маленьку затоку з півмісяцем пляжу між двома довгими вершинами каменюк. На нерівному шматку землі позаду пляжу збудували сарай для човнів, де тримали старе каное й шлюпку. Двері сараю були відчинені, й Ієн побачив, що в ньому встановлено ще одну стійку для його каное.
– У Темагамі, – відказав батько. – Я попросив Джона Рейвена придивитися його для мене. Він помітив його, коли був там якийсь час тому. Воно місяць простояло в сараї біля доків. Піт привіз його сюди на моє прохання вчора ввечері.