– А є молоко? – сказав Картер.

Йому було щонайменше одинадцять, можна було подумати, що він міг би сам підійти до холодильника й налити собі молока, але Лора відповіла:

– Ой, любий, так, певна річ.

Знову підвелася, підійшла до холодильника, повернулася з молоком, рухаючись навколо столу, наливаючи всім замість того, щоб залишити це на них.

– Та мені все цікаво, – мовив Ієн. – Не лише коні. Знаєте, хай що треба робити, я на все згоден.

– Ти забула і хліб теж, – сказав Картер.

Ієн сидів поруч нього, досить близько. Так близько, що легко міг би дати йому по голові, навіть не повністю простягаючи руку. Або просто зачепити ногою ніжку стільця й висмикнути його з-під нього. Але це Артур мав би з ним розбиратися. Якщо Лора була надто добра й м’якосерда, щоб напучувати своїх дітей, що, на погляд Ієна, недобре, то ця справа переходила до їхнього батька. Але Артур був зайнятий їжею. Він їв так само, як робив усе інше, – повільно, методично, схиливши голову. Ієн помітив, що коли він підводив погляд, то дивився не на дітей, а на дружину.

– Що це зі мною таке сьогодні? – сказала Лора. Знову підвелася. Пішла по хліб.

Маля скривило личко, замахало руками й заревіло. Маленька дівчинка сказала:

– Але ж, мамо, я все одно відчуваю їхній смак.

Картер відригнув і скоса широко всміхнувся до Ієна.

Ніхто з них її не заслуговував.

Коли він повернувся додому, в батька хтось був, а в приймальні сиділа Беккі Стендіш. Теоретично, його батько на вихідних мав би приймати тільки термінових пацієнтів, але мешканці Струана ніколи не звертали на це належної уваги, й кілька з них завжди цим «зловживали», як казала його мати.

– Привіт, – звернувся Ієн до Беккі. Вона ходила з ним в один клас і була досить приємна, хоч і дещо похмура.

– Привіт, – відповіла вона, але запаленіла й відвела погляд, а це означало, що вона мала гінекологічну проблему й боялася, що він запитає в неї, чому вона тут. Тож він сказав:

– Побачимося пізніше, – і пішов коридором на кухню. Він поставив обліплені брудом черевики на ґанку, але самі шкарпетки залишали на підлозі разючі відбитки – його маму грець ухопить, коли їх побачить. А він скаже: «Ну, мамо, я ж працював. Така ця робота – брудна».

Коли він увійшов, вона чистила моркву. Місіс Таттл не приходила у вихідні.

– Я повернувся, – сказав Ієн з радістю в голосі. У нього боліло все тіло, він не провів і секунди наодинці з Лорою, але почувався безпричинно добре.

– Гаразд, – відповіла мати. Вона не озирнулася. – Вечерятимемо, щойно твій батько закінчить з роботою. У приймальні хтось є?

– Одна пацієнтка. – Він намагався оцінити мамин настрій за її голосом. Він чомусь звучав незвично. У ньому не було ні злості, ні неуважності, а було щось інше, і він не міг визначити, що саме.