Дощ затікав йому за комір. Він роззирнувся, шукаючи шапку або щось, чим можна було б скористатися як шапкою, але нічого не знайшов. Однак дощ був теплий, не неприємний. Піт смикав свою волосінь вгору-вниз у товщі води.

– Якщо не скажеш мені, що вирішив, упродовж трьох секунд, – мовив Ієн, – я кину тебе за борт. – Він нервувався і сам не знав чому.

– Я нікуди не поїду, – сказав Піт.

Ієн глянув на нього, певний, що, мабуть, недочув. Піт відпустив ще волосіні у воду.

– Що? – перепитав Ієн.

– Я залишаюся тут. Ми з іще кількома хлопцями збираємося започаткувати риболовний бізнес для туристів. Пильнувати, щоб вони не виловили всієї хорошої риби. Думаю, з цього вийде непогана затія. – Його волосінь засмикалася, він витягнув ще одну форель й ударив її по голові. Кинув оком на Ієна й сказав: – Чувак, накрути. Зачепиш гачок.

Ієнова волосінь утонула у воді. Напевно, гачок уже на дні, закручується навколо водоростей і підводних корчів. Йому було байдуже. Він поклав вудку, дозволив їй перехилитися за борт.

– А коли ти це вирішив? – сказав він.

– Давненько.

– Як давненько? Місяць тому? Рік? Десять років?

– Яка різниця?

– Просто цікаво.

Однак йому не було цікаво, він був сердитий і ставав ще сердитіший, доки поступово усвідомлював почуте. Сердитий і якимось чином зраджений. Він знав, що Піт розумний, може, розумніший за них усіх, хоч він це переважно приховував. Його розум мав і глибину, й широту. Він думав своєю головою, все піддавав сумнівові, не брав нічиїх слів на віру. І хоч Ієн ніколи не міг уявити, чим саме займатиметься Піт, він завжди був певний, що це буде щось разюче. Він усім їм покаже, Ієн у цьому ні на йоту не сумнівався.

Піт знизав плечима.

– Десь кілька місяців.

Пітову волосінь смикнуло щось велике, а тоді виплюнуло гачок. Ієнові здалося, що він побачив довгу темну тінь, що відпливла геть.

– Чорт, – мовив Піт.

– Чому ти мені не сказав? – запитав Ієн. Його це засмутило майже так само сильно, як і саме рішення. Ніхто з них не любив обговорювати особисті речі, але це інша річ; не було причини, чому вони не могли про це поговорити. І мали б. Точно мали б.

– Напевно, бо знав, що ми докотимося до цієї розмови, – відповів Піт. – Відкладав цей чорний день. – Принаймні в його голосі звучала нотка перепрошування.

– Я не розумію, – вів далі Ієн. – Нащо тоді ти складав іспити?