– Звучить більше як філософія, ніж як наслідок маленького мозку.
Батько на мить замислився.
– Може, й так.
Вона зустріла коника й не знала, що з цим робити. Атакувала – він відскочив; вона кинулася за ним, знову атакувала – він вистрибнув з-поміж її лап, вона перечепилася через них же й упала неакуратною каштановою купкою.
– Вона завжди падає на лівий бік, – сказав Ієн. – Ти це помітив? Може, в неї з лівого боку коротші ноги чи щось таке?
– Навряд чи, – відповів батько.
Вона знову підвелася й стрибала колами біля коника, який швидко повернувся її дражнити. Підскочила в повітрі, а тоді чимось захрумтіла.
– Що це було? – здивувався Ієн.
– Ага. Вона прудка.
– Жартуєш? Їй пощастило.
– Дурниці, – мовив батько. – Вона народжена для полювання – стане чудовою мисливською собакою. До речі, а де кролик?
– За будинком, у коробці.
– І вона достатньо міцна?
– Ага, – відповів Ієн. – Думаю, що так. Я ще раз на неї гляну, перш ніж ми зайдемо всередину.
Йому хотілося вічно сидіти там, на сходинці. Цілий день смажило, як у пеклі, але тепер спека спадала й повітря було таке важке, що сидиш, наче у ванні. Він подумки запитав себе, скільки ще разів сидітиме отак із батьком. Небагато.
Цуценя підстрибом підбігло до них. Батько простягнув руку, й воно лизнуло його великий палець, а тоді почало енергійно його жувати.
– Ой! – сказав він. – Ні-ні-ні, в тебе гострі зуби. – Він лагідно розтиснув її щелепи, витягнув великого пальця з її рота і поклав у свого. Вільною рукою пригладив її вушка, й вона захоплено його лизнула, а тоді пострибала геть.
З’явився старий містер Джонсон, шаркаючи ногами з-за рогу, сунучи в їхній бік.
– Сьогодні субота, – мовив Ієн, однак беззлобно. Його більше не зачіпало, як раніше, те, що люди експлуатували його батька. У процесі виправлення Джейкового бачення стосунків його батька з людьми в Струані він виправив і своє теж. Правда полягала в тому, що його батько хотів, щоб його експлуатували. Він потребував їх не менше, ніж вони потребували його, і це не припинялося в п’ятницю о п’ятій вечора.
– Він старий. Забуває.