За останні п’ять років «Альманах» став моєю біблією. Як і більшість книг у наш час, вона була доступна тільки в електронному форматі. Але я хотів мати можливість читати «Альманах» вдень та вночі, навіть під час частих перебоїв у подачі електроенергії у стеках, тому я відремонтував старий лазерний принтер і використав його, щоб роздрукувати паперову версію. Я поклав її в стару папку-зшивач, що тримав у рюкзаку, і читав, поки не вивчив напам’ять кожне слово.

«Альманах» містив тисячі посилань на улюблені книги, телевізійні шоу, фільми, пісні, графічні романи та відеоігри Галлідея. Більшість з них були більш ніж сорокарічної давнини, і тому в ОАЗі можна було завантажити безплатні цифрові копії. Якщо мені потрібно було щось, що не було законно доступним безкоштовно, я майже завжди міг отримати його за допомогою Guntorrent, програми обміну файлами між мисливцями у всьому світі.

Коли йшлося про моє дослідження, я не шукав коротких шляхів. За останні п’ять років я опрацював увесь рекомендований мисливцям список читання. Дуґлас Адамс. Курт Воннеґут. Ніл Стівенсон. Річард К. Морган. Стівен Кінг. Орсон Скотт Кард. Террі Пратчетт. Террі Брукс. Бестер, Бредбері, Голдеман, Гайнлайн, Толкін, Венс, Ґібсон, Ґейман, Скальці, Желязни. Я прочитав кожен роман кожного з улюблених авторів Галлідея.

І не зупинявся на досягнутому.

Я також переглянув кожен фільм, який він згадував у «Альманасі». Якщо це був один з улюблених Галлідея, як наприклад «Військові ігри», «Мисливці на привидів», «Справжній геній», «Вже краще померти» або «Помста ботанів», я переглядав його, доки не знав напам’ять кожну сцену.

Я вивчив все те, що Галлідей називає «святими трилогіями»: «Зоряні війни» (оригінальна та трилогія-приквел), «Володар перснів», «Матриця», «Шалений Макс», «Назад у майбутнє» та «Індіана Джонс» (Галлідей одного разу зізнався, що вважає за краще прикидатись, наче інших фільмів про Індіану Джонса — від «Королівства кришталевого черепа» і далі — просто не існує. Я не можу не погодитися.)

Я також переглянув повні фільмографії кожного з його улюблених режисерів. Кемерон, Гілліам, Джексон, Фінчер, Кубрик, Лукас, Спілберг, дель Торо, Тарантіно. І, звичайно ж, Кевін Сміт.

Протягом трьох місяців я вивчав усі підліткові фільми Джона Г’юза й запам’ятовував усі основні репліки.

Тільки покірних утискають. Сміливі виживають.

Можна сказати, що я вивчив основи.

Я вивчав «Монті Пайтон». І не тільки «Святий Грааль». Кожен їхній фільм, альбом, книгу, кожен епізод оригінального серіалу «Бі-Бі-Сі». (У тому числі два «втрачених» епізоди, які вони зробили для німецького телебачення.)

Я не збирався йти легким шляхом.

Я не збирався пропустити щось очевидне.

Десь на півдорозі я почав перегинати.

Можливо, навіть почав трохи божеволіти.

Я переглянув кожен епізод «Найбільшого американського героя», «Повітряного вовка», «Команди A», «Лицаря доріг», «Покидьків наук» і «Маппет Шоу».

А як щодо «Сімпсонів», запитаєте ви?

Я знав про Спрінгфілд більше, ніж про рідне місто.

«Зоряний шлях»? О, я добре підготувався. «Оригінальний серіал», «Наступне покоління», «Глибокий космос-9». Навіть «Вояджер» та «Ентерпрайз». Я переглянув їх усіх у хронологічному порядку. Фільми також. Фазери наведено на ціль.

Я влаштував собі прискорений курс суботніх ранкових мультфільмів вісімдесятих.