ХОР СТАРИГАНІВ: Він напився.

ГЕРОЙ: Ду́рні, дайте мені поспати.

ХОР СТАРИГАНІВ: Ти знову засинаєш.

Що це означає?

ГЕРОЙ: Я їх прикінчу! (Бере зі столу гострого кухонного ножа, підходить до Стариганів, які сидять нерухомо. Герой простромлює двох Стариганів, третьому відрізає голову. Потім укладає Хор на підлозі. Герой сідає на ліжку. Всміхається до публіки. Миє руки. Ходить, зворохоблений, кімнатою. Починає навіть бігати. Зупиняється. Ляскає себе долонею по правій і лівій щоках. Підходить до стіни. Спирає руки до стіни.) Бачиш, дурню! Ну, пробивай головою. Вали. Куди ти, властиво, йдеш? Куди? До тієї ідіотки? До лікарні, до людства, до холодильника, до лосося, до горілочки, до стегенця, до двадцятирічної ніжки, до цицечки. Бачиш, ну! На, кусай, кусай свої пальці. Це добра пожива. Все вмирає під твоєю рукою, бо ти не віриш. Віслюче, куди ти лізеш? Ти лізеш уже тридцять вісім років. До сонця? До правди? До стіни. Я стою під стіною. Браття мої, моє покоління! До вас промовляю. Нас не можуть зрозуміти молодші та старші! (Герой обертається до публіки.) Як це сталось? Я не можу збагнути. Адже я був, і в мені було багато різних речей, а тепер тут нічого нема. Тут. Тут! Не треба! Не зав’язувати! Не треба зав’язувати очі! (Тиша.) Я хочу дивитися до кінця.

До кімнати входить молода вродлива Дівчина. Светрик. Обтислі брючки. Якась сумочка, журнал, книжка, яблуко. Дівчина проходить раз і вдруге. Це так звана «чувиха шедевральна». Сідає за стіл. Переглядає газету. Зачісується. Витягає люстерко і т. ін. Звертається до Героя.

ДІВЧИНА: Еклер, будь ласка...

ГЕРОЙ (начебто присоромлений. Говорить сам до себе.): Ну, так. Що там уже. Можна і так.

ДІВЧИНА: Еклер, будь ласка.

ГЕРОЙ (до публіки): Коли я ще був живий... Вас справді обурить... знудить, розвеселить ця розповідь.

ДІВЧИНА: Будь ласка, еклер і половинку чорної.

ГЕРОЙ: Чому половинку?

ДІВЧИНА: Ви не розумієте, чи я погано говорю польською?

ГЕРОЙ: Ви не полька?..

ДІВЧИНА: Meine Hobbies: Reisen, Bücher, Theater, Kunstgewerbe... ich suche auf diesem Wege einen frohmütigen und Charakter festen Lebensgefährten... ich bin vollschlank, keine Modepuppe...[1]

ГЕРОЙ: Ви німкеня?

ДІВЧИНА: Так.

ГЕРОЙ: Мені дуже приємно, розумієте, пані, я мушу пояснити вам, що сталася помилка.

ДІВЧИНА: Ах, счо?!

ГЕРОЙ: Це приватне помешкання. Я тут мешкаю... Звісно, мені дуже приємно... будь ласка, не знічуйтеся. Мушу вам сказати...