Вона впорається швидко. За якусь годину буде тут. На мить його охопило не зовсім приємне відчуття. Здалося, ніби він використовує свою колишню подругу. Хоча чому колишню? Адже нічого такого не сталося. Хто казав, що Марина — колишня? Можливо, цей її дзвінок і на краще. Принаймні не лишиться наодинці з думками.

А взагалі дивно, чого раптом вони так загорілися тими печерами? Дивно, доволі дивно… Гайдукевич побачив його карту і спитав, що це, а коли Сергій пояснив у кількох словах, що таке спелеологія, заявив що це фігня. І все, ніякого інтересу. Потім їм довелося чекати в машині, і Гайдукевич знічев’я взяв до рук карту. І відразу щось змінилося. Він навіть відклав свої справи і відправив помічника додому! Справді, саме так воно і було. Тільки тоді не кинулось у вічі. Сергій навіть пригадав, як Гайдукевича щось зацікавило на карті і він хотів було запитати, але зупинився на півслові. Що такого могла побачити на карті людина, зовсім далека від спелеології? А можливо, саме у цей момент у нього виникла ідея зустріти там Новий рік зі своєю незрівнянною Юлією? І він, наче на крилах, покинувши все, полетів ділитися з нею цією ідеєю?

Ні, на Гайдукевича це не схоже. Той, хто вечорами пропадає в сексуальних блондинок, не мав би летіти на крилах до правовірної дружини, охоплений подібними ідеями. Що ж тоді він там знайшов?

Потім Сергію знову пригадався загадковий персонаж з вусами, якого він бачив у Гайдукевича, коли обговорювалися деталі походу. Яка його роль? Для чого його туди тягнути? Не для того, щоб випити з ним чарку, — це точно. За весь час, поки тривала нарада, вони з господарем не перемовилися навіть словом. Більше того, Гайдукевич взагалі на нього не дивився! Ще один охоронець? Нісенітниця. Його штурхони добре у лоба, і він упаде, не знати, чи підведеться потім. Водій? Олег з Ринатом їздять за кермом. Плюс сам бос. Ні, схоже, це зовсім чужа людина. Несподівано Сергію пригадалася ще одна деталь. Цей, з вусами, курив «Приму» без фільтра у пожмаканій картонній пачці. Людина зовсім іншого кола. Сто відсотків. Усе виглядало тепер, після детального осмислення, так дивно…

Про печери його кілька разів розпитувала і Юлія. Як здалося йому тоді, без найменшого інтересу, хоч і казала, що дуже хоче туди потрапити. Сергій знав, як виглядає інтерес в її очах. Тоді, коли, відпрацьовуючи до нестями той чи інший прийом, вона заламувала його руку з ножем, інтерес просто виблискував з її очей. Щоб йому не скласти останньої сесії, якщо їй дійсно туди хотілося! А знову-таки пес! Навіщо їй пес у печері? Стереотип? Просто звикла? Для чого взагалі стільки псів? Кому потрібні охоронці, що цілодобово несуть варту? Для чого ці навички рукопашного бою, тренування до втрати пульсу? Вона когось боїться! Навіть до нього у гуртожиток прийшла з собакою. А може, вони обоє когось бояться. А вона особливо.

Вчорашній її візит був лише другим, за його спостереженням, випадком, коли Юлія залишила віллу. Знову постало у пам’яті її обличчя, її великі чорні очі, які наче промовляли до нього. Сергій струсонув головою, намагаючись прогнати цей спогад. А вчора?.. Вона попросила його відвернутися. Їй же Богу, Юлія не та жінка, яка соромиться чоловіка, котрого хоче. Все, що вона робила, — завжди робила рішуче, без вагань. На всі проблеми — грудьми, з розплющеними очима. Це було її життєве кредо, принаймні такого висновку дійшов Сергій за десять місяців знайомства з нею. А тут: «Відвернися, будь ласка!»

І раптом його уява домалювала те, що сталося далі, за його спиною після цих слів. Вона роздягалася. Щось зашелестіло — це впала на підлогу куртка. А він лежав тоді, відвернувшись до стіни, і лічив секунди та речі, що вона скидала, оскільки лише вони відділяли його від того жаданого моменту. Далі клацнула металева пряжка і щось важке, глухо стукнувши, впало на куртку. Він пам’ятав і попередню картину — її пальці на ґудзику джинсів. Звідки взялася пряжка? Адже на джинсах не було ременя! Яка така металева пряжка може бути в жінки між курткою та джинсами зі светром, якщо в джинсах немає ременя? Висновок напрошувався однозначний — жінка, яка чогось боїться, може носити зброю, і він, Сергій, не повинен був її бачити.

Усе нові деталі зринали в пам’яті, непокоячи дедалі більше. Він дедалі чіткіше усвідомлював, як мало приємного йти з подібними підозрами під землю у компанії таких людей. Тепер замість нього туди йде Тализін, який, очевидно, нічого такого не підозрює. І це, мабуть, у сто разів гірше. Якась невиразна тривога охопила його, та Сергій намагався відмахнутися, гадаючи, що надто згущає фарби.

Година давно минула, але Марина не поспішала з’являтися. Сергій сів на ліжку і потер скроні. Від цих аналітичних операцій почали вимальовуватися якісь загальні обриси, але настільки туманні, що годі було й сподіватися щось зрозуміти.

Цікаво, чи дозволив Валерій тягнути з собою увесь «багаж»? Якщо він пішов у них на поводу, то як вони дістануться з тим усім до місця підземного пікніка? Мимоволі пригадався анекдот, коли стюардеса півгодини розписувала пасажирам, якими зручностями обладнано літак, а в кінці додала: «Ну а тепер спробуємо злетіти з усією цією…» До того ж маршрут, який обрала Юлія, цілком тягнув на першу категорію складності. Словом, з якого боку не глянь, Тализіну не позаздриш.

Тільки-но Сергій уявив собі всю компанію в печерах, як одразу зрозумів призначення тої риболовної жилки. Ну, дає мужик! Не дарма про цих «нових» анекдоти розповідають. Гайдукевич боявся заблукати у печері і не вийти на поверхню! Тільки так можна пояснити наявність щонайменше двох бобін волосіні. Теж мені Тесей у лабіринті. Отже, той, хто йтиме останнім, має закріпити за щось і почати розмотувати волосінь, а на зворотному шляху той, хто йтиме першим, мав би її змотувати. Цікаво, що сказав би Тализін, побачивши, як у нього за спиною починають розмотувати жилку? Покрутив би пальцем біля скроні. Мовляв, очманілі дилетанти — гірше динаміту… Зате перестраховщик Гайдукевич отримував стопроцентну гарантію повернутись назад навіть без провідника…

Без провідника?! Ця думка неприємною скалкою засіла у його розбурханій свідомості, викликаючи нові підозри та невтішні думки.

Сергій підвівся на ноги і пройшовся по кімнаті, забувши про коліно. Наявність жилки в рюкзаках Гайдукевич тримав у таємниці. Звісно, хто б із ним пішов туди після появи таких припущень? Ні Сергій, ні Валерій не розповсюджувались у клубі про майбутній захід, адже отримання ключів для проведення у печерах новорічних пікніків могло мати для обох неприємні наслідки. Виходило, що про те, хто, коли і куди саме пішов, не знав ніхто. Тим більше нікому не було відомо про наявність групи Гайдукевича і її склад. А що як група дійсно збиралася повертатися назад без провідника?

Обличчя пашіло, а в ямці під ребрами стало холодно і щось лоскотало. Що за нісенітницю він тут вигадав?! Менше треба дивитися американських фільмів! І все ж таки… Ситуація, де надзвичайно легко сховати всі кінці.

Маячня.

Сергій зауважив, що вже давно міряє кроками кімнату. Дивно, але коліно майже не давало про себе знати. Де ж вона, та Марина? Скільки можна? Вона спізнювалася завжди, скільки він її знав. А давно б уже годилося розкоркувати якусь пляшку, та й з’їсти щось. Ну і ще дещо він би собі дозволив на рубежі, так би мовити, тисячоліть. Ця зарозуміла пані Юлія так його учора завела… А потім — бувай здоров. І щоб йому згоріти, якщо Марина чимось гірша. А простіша і сексуальніша — так це вже сто відсотків. Завжди нагадувала йому дівчину з американського ролика. Біс із ним, хай буде як в американському ролику — фірмова пляшка, проста їжа в упаковках та симпатична блондинка. Вони сідають, відкорковують пляшку, запалюють свічки… А потім, як і належить, заходить вайло у шкірянці і висаджує з глушника цілу обойму у тіла, що застигли під ковдрою. Саме так. Якщо все вірно, то він, Сергій, також є одним із кінців, які належить обрубати. Адже йому відомо про новорічну походеньку групи Гайдукевича.

Він зупинився серед кімнати і провів руками по обличчю, яке починало пашіти. Треба ж так накрутити себе! З Тализіним вони відлазили за ці роки, напевно, не одну сотню підземних кілометрів. Цей діловий та імпульсивний геній-технар завжди викликав у нього особливу симпатію. Він втягнув його у цю авантюру, а сам сидить у своїй «барлозі» і чекає, чим усе скінчиться! Їхати просто зараз? Перехопити їх уже не вдасться. Пізно. Розшукати там, у печерах? Неважко, адже маршрут йому відомий — Серце Диявола. Навіть якщо припустити, що його несподівано змінили, у спелеологів існує правило — ставити на скелі при вході напрямок маршруту крейдою. Це завжди робить старший групи. Вийшовши назад, він же й стирає напис. У будь-якому разі Тализін обов’язково поставив позначку. От тільки чи здогадався зробити це непомітно?

Хай там як, знайти їх можна. А що далі? Сидять вони у Серці Диявола, п’ють шампанське. Добрий день, я прийшов, мовляв, уже видужав. З Новим роком!

«Приперся…»

Сергій відчинив шафу і витягнув стару спортивну сумку, де завжди було зібране все необхідне. Чоботи лежали окремо. Він постояв у нерішучості, колупаючи пальцем оббитий нержавійкою носок чобота та шипи на підошві. Потім поставив чоботи на підлогу, дістав з шухляди еластичний бинт і звичними рухами почав мотати коліно.