8. Дрель ручна.
І відразу ж:
9. Свердла з побідитовими напайками.
А ще трохи подумавши:
10. Шлямбур.
11. Зубило.
12. Молоток.
Після цього Жемондінов надовго замислився, щось рахуючи на окремому папірці і навіть витяг якусь стару затерту книжку, на якій майже стерся гриф «Для спец, користування». Погортавши її хвилин з двадцять, він знову замислився і втупився у вікно. Ті ж самі настирні діти продовжували «мучити» протитанкову гармату, а чоловік — сидіти на лавці, як здалося йому звідси, читаючи книжку.
Прапорщик Григорій Жемондінов не знав і не міг знати, що він і той чоловік внизу перебувають зараз думками в одному й тому ж місці.
XIV
Загальне збіговисько — так Сергій охрестив зустріч з усіма учасниками походу — мало початися за дві години до тренування. Коли він під’їхав до будинку на галявині, уся компанія була вже у зборі і товклася перед відчиненими ворітьми гаража. Він вийшов з машини і прямував до них, відчувши певну ніяковість: усі мовчки дивилися на нього. Сергій привітався, і Гайдукевич відразу повів усіх у гараж. Зібрана амуніція стояла на тих самих місцях, що й тиждень тому, коли вони заходили сюди з Юлією.
— Ну, ось, — сказав Гайдукевич. — Усі присутні. Ми вирішили зустріти нове тисячоліття у такий оригінальний спосіб. Що поробиш — мусимо йти до світового рівня. Люди он на повітряних кулях ювілеї справляють, у підводних човнах одружуються! Гадаю, тут практично всі знайомі. Це — Сергій, наш, так би мовити, гід, провідник, досвідчений спелеолог. А це — Ринат і Олег, мої співробітники, це Григорій. Мою чарівну дружину всі знають.
Єдиний, кого Сергій бачив тут уперше, був невисокий на зріст, середнього віку чоловік з вусами, стриженими знизу під «щітку», худорлявий і якийсь не такий, як усі, хотілося сказати — непереконливий. Щось було в ньому таке, що не в’язалося з усією компанією. Він скромно стояв у кутку і стріляв очима на всіх по черзі. Якось жалюгідно він виглядав. Сергій охрестив його позаочі Чмуриком.
— Так от, — вів далі бос. — Гадаю, зараз Сергій докладно розповість нам про особливості майбутнього походу. Давай, Сергію…
Сергій почав з будови печер, їх підземної топографії, потім розповів про особливості перебування там, основні прийоми пересування та подолання перешкод. Докладно зупинився на техніці безпеки. На прикладі одного з комплектів, які вони склали з Юлією тиждень тому, пояснив присутнім, яким має бути одяг та взуття, навчив зручно носити на собі та користуватися освітленням. Не забув згадати і про те, що печери — це заповідне місце, тому просив не залишити ніяких слідів новорічних розваг. Увесь цей інструктаж зайняв близько півгодини.
Слухали його з інтересом: найбільшим — отой Чмурик, потім — Юлія та Гайдукевич, які вже дещо знали з його попередніх розповідей, потім — Олег. Найменший інтерес виявляв Ринат. Схоже, йому було все байдуже.
Коли Сергій закінчив, Гайдукевич знову оглянув присутніх.
— Кому що незрозуміло, запитуйте зараз, — припросив він.
Поки всі розмірковували, сам же господар і поцікавився, скільки поклажі вдасться пронести з собою. Сергій пояснив, що в печерах трапляються вузькі проходи, і такі рюкзаки, як стоять у гаражі, протягнути при всьому бажанні не вдасться. Тому те, що вони хочуть взяти, варто розіпхати по менших, та й тих бажано мати якомога менше. Будь-яка поклажа різко сповільнить просування групи, враховуючи, що всі у ній новачки.
Далі несподівано озвався Чмурик. Він трохи пом’явся і запитав: