Вона розсміялася.
— А чайна ваша йому не сподобається. Там виделки алюмінієві, — глузувала Ольга. — Давай домовимося так: ставить він, тому приходити тобі. Посидиш надурняк у гарному кабаку, а може, ще й яку користь винесеш…
Йому збиралися щось запропонувати.
— А я було подумав, що ти за мною скучила, — невдоволено зауважив Григорій.
— Та я-то скучила, але, розумієш, кавалер дуже ревнивий і з намірами серйозними, так що зустріч передбачається суто ділова. Як прийдеш, то запитай мене, я там працюю.
Те, що він з’явиться, не викликало в неї ніяких сумнівів.
Григорій підійшов і постукав у зачинені двері. Чоловік у спецодязі обернувся до нього і вказав пальцем на табличку, що висіла на дверях з того боку. Це означало, що вільних місць немає і що, мовляв, забирайся, звідки прибув.
— Поклич мені Ольгу Новицьку, вона тут працює, — з тими самими не надто доброзичливими інтонаціями попросив Григорій.
— А як твоє прізвище? — запитали звідти.
Він назвався. Двері відчинилися і його пропустили всередину, забрали пальто і провели до зали.
Ольга вийшла за кілька хвилин. І він знову приємно здивувався. Точніше — неприємно, бо це була вже не його жінка. Миттєво згадалося все — відкрита тушонка, дешеві цукерки та вино, гола немита підлога та неохайне ліжко. Скільки років минуло? Напевно, вже зо три буде. «Невже я спав з цією жінкою?» — подумав Григорій. На ній була чорна спідниця і дуже гарна блузка. Нова зачіска — чорне довге волосся, зібране в якийсь оригінальний бутон — цілковито змінила образ жінки. Григорій не зміг приховати емоцій, розглядаючи її з ніг до голови.
— Нормально, — нарешті сказав він. — Прогресуєш…
— А ти як думав? Але, по-перше, привіт! Ходімо! — Вона взяла його під руку і повела через залу в кінець, де виднілися окремі кабінки. До одної з них вони й підійшли. У глибині кабінки за столом сидів молодик — чорнявий, доволі кремезний, охайний, словом, більш підходящий для жінки, якою стала Ольга.
— Знайомтеся, — сказала вона, — це Олег, а це Григорій. Сідай, Гришо. Відпочивайте, я про вас подбаю.
Вона крутнулася і зникла. Григорій перевів погляд на стіл. Ледве почата пляшка коньяку, мінеральна вода, м’ясні закуски, салати… У повітрі стояв запах усього цього. Григорій мимоволі проковтнув слину. Він навмисне не обідав, щоб хоч добряче об’їсти крутого кавалера Ольги.
— Ну, що? — Олег рвучко підняв пляшку. — За знайомство?
— Давай… — вдавано байдуже погодився Жемондінов.
Прозорий брунатний напій наповнив бокали. Вони випили.
— Пригощайся, — на правах господаря запропонував молодик. — На мене не дивись, я тут уже давно, не погребуй.
Григорій тільки кивнув і потяг до тарілки шинку та свіжі помідори. Він і не збирався стидатися та гребувати.