— Не знаю, — невпевнено протягнув він, — взагалі-то вхід до печер виключно з дозволу правління клубу. А потім… Один спелеолог і.група новачків — це не зовсім безпечно: там не Бродвей, щоб так запросто гуляти. До того ж потрібне спеціальне спорядження. Одним словом, не так усе просто, як здається на перший погляд.

— Що за спорядження? — по діловому запитав Гайдукевич.

— Ну, хоча б каски, як у шахтарів, з ліхтарями, а до них акумулятори з підсумками. На кожного — по одному.

— Дрібниці, — сказав Гайдукевич. — А стосовно дозволу — без нього що, не можна?

— А де ключі візьмете? Вхід відчинити…

— Як відчинити? Там що, двері є?

— А ви як думали? Ще й металеві. Інакше будь-хто може залізти.

— Ну а хто в вас там керує? — не заспокоювався Гайдукевич. — Всунути йому пару зелених — то що, не дасть ключа на день-два?

Сергій знизав плечима:

— Та можна ж офіційно організувати екскурсію — кілька спелеологів і ви…

— Ні, ні! — заперечив Гайдукевич, махаючи руками. — Не хочу я з чужими людьми Новий рік зустрічати. Це вже буде балаган. Давай так, щоб ти був і все. Подумай, можна ж усе зробити. Ти ж знаєш, що за мною не заіржавіє. Оплачую послуги готівкою і за вищим розрядом. Постарайся, я тебе прошу. Я обіцяв Юлії. Вона хоче, ну розумієш? Ну є ж і в тебе жінка, якій ти не можеш відмовити? Га? Подумай.

Говорячи це, Гайдукевич був уже на ногах і, зробивши знак Сергієві, що зараз повернеться, затупотів сходами донизу.

Сергієві, з одного боку, не подобалась така ідея, що суперечила уставу клубу спелеологів і викликала масу неув’язок та труднощів. З другого боку, відкривалася перспектива нового заробітку. До того ж на новорічну ніч він не мав поки що ніяких конкретних планів. Сергій роззирнувся по кімнаті. Відеодвійка виглядала переконливо. Телевізор великий, з плоским екраном. Він підвівся, щоб подивитися його марку. «Соні», ну, звичайно…

На одному з крісел навпроти телевізора лежала розкрита книга, на ній складені окуляри. Книга у твердій палітурці, великий формат, гарний папір. І завтовшки мало не десять сантиметрів. Що може вичитувати у такому фоліанті «новий», неспроможний вимовити слово «спелеологія»? Зазирнувши на сторінку, Сергій здивовано звів брови. Текст був англійською мовою. Обережно підняв обкладинку. Джеремі Патерсон. 1989. Назви книги перекласти не міг при всьому бажанні. Вражено похитавши головою, він повернувся на місце, ковзнувши поглядом по полиці з книжками. Гайдукевич уже піднімався сходами. Та одна книжка все-таки встигла кинутися Сергієві в очі. Напевно, тому, що автор був той самий. Джеремі Патерсон. Тільки ця була значно тонша.

— То що скажеш? — запитливо глянув на нього бос.

— Я мушу подумати, — невпевнено сказав Сергій.

— От і добре, — погодився Гайдукевич, — думай, час є.

Коли він зайшов до спортзалу, Юлія вже розминалася. На її обличчі рясно виступив піт, очевидно вони з Гайдукевичем довго теревенили. Сергій нашвидку розім’явся і підійшов до неї.

— Ну, що? — запитав Сергій. — Поїхали?

— Поїхали, — погодилася вона.