— Ми її оцінили, — сказав Симьонов. Його тон натякав на те, що тонкощі операції Домініки не стосуються.

— Мішень вартісна. Лишилося тільки визначити підхід, — сказав він, дивлячись на офіцера, який сидів поруч.

— Боюся, це не зовсім так, — сказала Домініка.

Голови повернулись в її бік. Це що таке? Позиція? У випускниці Академії? Від горобця? Очі повернулися до Симьонова, очікуючи на реакцію. Буде весело.

Симьонов згорбився над столом, поклавши руки поперед себе. Сьогодні він випромінював слабке жовте сяйво. Цей чоловік не терпів, щоб йому перечили. Його очі були червоні й водяві, сиве волосся лежало копицею на голові.

— Ви тут, товаришу Єгорова, — сказав він, — щоб допомогти визначитись із підходом до француза. Питаннями доступу, обробки та продуктивності будуть займатися офіцери цього відділу.

Він дещо нахилився вперед і поглянув на Домініку. Голови знову повернулись у її напрямку. Звісно, це мав бути кінець дискусії.

Домініка стиснула руки, тримаючи їх на папках файлу, перед собою, щоб ніхто не помітив тремтіння.

— Вибачте, що заперечую, товаришу, — сказала Домініка, повторивши його слово, анахронізм, — але мене призначили для повноцінної участі в цій операції, я оперативний працівник і сподіваюся взяти участь у всіх фазах даної справи.

— Оперативний працівник, кажете? — мовив Симьонов. — Ви випускниця «лісу»?

— Так, — сказала Домініка.

— Коли ви закінчили навчання? — спитав він.

— Разом з останнім випуском, — сказала Домініка.

— А потім?

Симьонов вичікувально оглянув стіл.

— Спеціалізована підготовка.

— Яка саме спеціалізована підготовка? — запитав спокійно Симьонов.

Вона до цього підготувалась заздалегідь. Симьонов чудово знав, де вона була. Він намагався принизити її.

— Я відвідувала базовий курс Інституту Кона, — сказала Домініка, міцно притиснувши губи до зубів. Вона не збиралась плазувати перед цими lichinki, цими опаришами. Подумки вона проклинала дядька Ваню.

— А, так, школа горобців, — сказав Симьонов. — І саме тому ви тут. Щоб взяти участь у вербуванні мішені, Делона.