Наступного ранку Домініка мала з’явитися в Центр, у п’ятий відділ, щоб розпочати кар’єру молодшого офіцера розвідки. Вона розмірковувала про Симьонова, керівника п’ятого відділу, і про інших офіцерів, яких зустріне, як вони дивитимуться на неї і що казатимуть. «Що ж, — подумала вона, — тренована куртизанка повернулася зі степу і збирається поселитися в їхньому світі».
У вітальні було ще темно, коли вона зайшла навшпиньки у квартиру перед світанком, та в коридорі одразу ж з’явилася мати, вбрана в халат.
— Я почула твої кроки, — сказала вона, і Домініка знала, що це про її нерівні кроки на сходах.
Домініка обійняла матір, потім поглянула на її руку й поцілувала — устами, натренованими знищувати чоловіків.
Зварити нарізану великими шматками картоплю, тонко нашинковану цибулю та моркву в яловичому бульйоні до м’якості. Додати тонку вермішель та варити до готовності. Покласти відварену яловичину на дно тарілки й залити бульйоном з овочами.
9
Наступного ранку Домініка вирушила в «п’ятий», все ще змучена після перельоту з Казані. Минувши довгий коридор штаб-квартири зі світло-зеленими стінами, вона зайшла до кабінету Симьонова, щоб доповісти про себе, та їй повідомили, що полковника немає на місці, і порадили прийти пізніше. Натомість її відіслали до відділу кадрів, потім до реєстру, потім до архіву.
Домініка вийшла з-за рогу в коридорі й наткнулася на самого Симьонова, який розмовляв із сивочолим чоловіком у темно-сірому костюмі. Вона зауважила густі білі брови та зичливу усмішку. Його карі очі звузились, коли Симьонов коротко їх представив: генерал Корчной, голова Американського відділу, молодший лейтенант Єгорова. Вона туманно пригадала ім’я, знаючи про його авторитет. Порівняно з блідою аурою навколо голови Симьонова, Корчной купався в гарячій мантії, яскравішої за яку Домініка ще ні в кого не бачила. Фіолетовий оксамит, насичений і багатий.
— Молодший лейтенант саме повернулася з навчання в Казані, — сказав Симьонов, усміхнувшись. Кожен у Службі розумів, що це означало. Домініка відчула, як кров приливає до обличчя.
— Вона допомагає у вербуванні дипломата, про справу якого я вам розповідав, генерале.
— Не просто допомагаю, — сказала Домініка, глянувши на Симьонова, а потім на Корчного. — Я нещодавно успішно закінчила навчання в «лісі».
Вона не хотіла називати школу горобців, подумки проклинаючи Симьонова. Домініка розуміла, що саме робив Симьонов, та нічого не бачила навколо стариганя. Його важко було читати.
— Я чув про ваші успіхи в академії, молодший лейтенанте, — сказав генерал загадково. — Радий познайомитись.
Корчной сухо та міцно потиснув їй руку. Симьонов подумав, що цей буде першим серед багатьох старших офіцерів, хто спробує залізти їй під блузку. Адже вона працюватиме в канцелярії якогось генерала (та на його шкіряному дивані) вже за якихось шість місяців.
Здивована й приємно вражена словами Корчного, Домініка потиснула генералові руку, подякувала й пішла далі коридором. Очі чоловіків дивилися їй услід.
— Гаряча, мов
Корчной кивнув.
— Небога чи ні, а намучимось ми з нею, — пробурмотів Симьонов. Корчной промовчав. — Вона хоче бути оперативницею. Але гляньте на неї, вона ж створена, щоб бути горобцем. Тому Єгоров і відіслав її в Казань.
— А француз? — спитав Корчной.
Пирхання.