Розділ 12

Старий зошит

Вже минув полудень, а вони все йшли, без їжі та спочинку, до людей. Галя трохи попереду, бо краще знала дорогу. Простували крок у крок, так близько, наче побоювалися загубитися. Сашко впіймав себе на думці – яка ж вона невтомна! Він уже геть вибився із сил, хоча й не подавав виду. Обоє дуже хотіли ще до заходу сонця дістатися села: Сашко – тому, що не бажав знову опинитися в нічних хащах, Галя ж боялася своєї нової – темної – душі.

Йшли увесь час розмовляючи.

– Сашко, то що буде з нами? У тебе ж сім’я!

– Знаєш, я не буду критися – усе розповім про нас. Ми ж сучасні люди, думаю, Катя все зрозуміє. У нас і так останнім часом усе розлагодилося. Що ж до Танюшки, то я її завжди любитиму…

– Це якось нечесно виходить. Ніби я вкрала тебе в них.

– Не переживай, мала, Катя дасть собі раду. Хіба ж я не бачив, як чоловіки її очима їдять? А ми з тобою поїдемо звідси, купимо хатинку біля моря й кожні канікули забиратимемо Танюшку до себе. А як схоче, то поїде з нами. Ти, гадаю, не проти?

– Звісно, ні. Я й сама без батька росла, тому й совість мучить.

– Хіба ти винна, що так сталося? Я й сам не думав, що здатен так закохатися.

– А раніше навіть не помічав.

– Помічав, але…

– Знаєш, скільки я проплакала, коли ви з Катею оженилися? Одного разу навіть руки на себе хотіла накласти. Потім вирішила, що ти такий же, як інші, особливо коли облизувався, як кіт, на мої стегна.

– Ти й це помічала?

– Ні, мала курка півня не бачила!

– Я ж потай дивився!

– Ти ж…– Дівчина повернулася й скуйовдила рукою його пропітнілу чуприну. Сашко захоплено дивився в її очі.– Ти ж у мене один на все життя. І якщо це гріх, що я розлучила тебе з сім’єю, спокутуватиму його сама. Вже почала!

Вона поцілувала Сашка, потім чомусь розплакалась і побігла вперед. Він наздогнав її, пригорнув, і вони довго цілувалися, притиснувшись до якогось товстого дерева. Сашко пестив її груди, стегна, тулився до її стрункого тіла. Коли добрався до найзаповітнішого містечка, Галя легенько його відіпхнула.

– Облиш, любий, у нас ще добрий шмат дороги. Не хочу опинитися при заході серед лісу. Боюся.