«Опришки!» — побілів панотець. Потім трохи заспокоївся — а що у нього красти?

— С-слухаю вас, шановні, - ледве вимовив.

— Панотче Рохан, — співуче мовив чоловік у плащі, - нам потрібно, аби ви ввели у закон одну людину…

— Я завжди радий, — аж розгубився панотець, — але хто цей чоловік?… Мені потрібно буде оголосити про це в церкві за тиждень… І прочитати йому напучення….

— Цей чоловік хворий, і не може приїхати, — відмовив незнайомець у плащі, - вділіть йому благословення на відстані.

— Але ж так не можна, — мовив священик злякано, — та якщо чоловік цей умирущий, то я можу приїхати…

— У давні часи імператор Іркан Перший, — сказав замаскований, — наказав провести обряд над кістками свого батька і діда, які померли язичниками… Тобто у закон були введені їхні душі… Зробіть те саме з душею нашого хворого…

— Але ж не можна, — упирався панотець слабнучим голосом… Він нині боявся навіть не розбійників з топірцями. Під плащем і темною тканиною ховався дивний… Чистокровний, судячи з голосу і плавних рухів… Стільки йому в духовній школі нарозповідали про цих страшних істот, що у панотця нині тільки й надії залишилось — на Бога та на Святого Мейді.

— Панотче Рохан, — терпляче мовив дивний, — я маю для вас два папери — на вибір. Один — на право відправляти службу в церкві Святого Іркана, що у Вишневому передмісті Боговлади… А другий — на ваш перевід у Верховину. До Ішторнійського кордону, селище Грида… Там взагалі не живе жоден мейдист… Та у Моанській Духовній Управі Грида значиться мейдистським селом… Там, однак, немає навіть храму… І хати для панотця. Від вашої зговірливості залежить, який папір ви отримаєте зараз… Боговладський Пастир вже підписав обидва…

Священик тремтячою рукою переглянув обидва призначення. Дійсно, на обох стояв підпис Пастиря… Того самого Пастиря, котрий і вислав його до Чорногори… Повернутися до Боговлади… Там мама… Багатолюдне місто… Громада вірних… Можливість проповідувати не у порожньому храмі… І Грида… Селище на перевалі… Ні храму, ні хати… Дикуни з бартками… Ворожий кордон і повсякденна небезпека…

— Що я мушу зробити? — прошепотів панотець.

— Принесіть церковну книгу, — почулося з-під плаща.

Книга лягла на стіл. Священик вже сам приготував перо і чорнила.

— Року 1575, - почав диктувати замаскований, — у місяці жнив введено у закон Святого Мейді пана Ясногора Парда, сина Вітра Парда та Квітки Ізвір…

Панотець трохи ляпку не посадовив на чистий аркуш… Ну звісно ж… Якщо сюди ще й втрутились Парди… Ох не ставай, чоловіче, на дорозі у Чорногорських князів… Пиши швидше, що від тебе вимагають, а зранку збирайся до Данаділу і забудь про все…

— Пана Ясногора, — продовжував диктувати замаскований, — освячено… Який сьогодні день? Якого святого?

— Св-вятого Асіня, — заїкнувся панотець.

— Освячено і названо Асінем… Тепер — виписуйте свідоцтво на ім’я Асіня Парда… Про те, що він є мейдистом, постився, каявся, сповідався…

— Але ж такі свідоцтва виписують для підготування шлюбу, — сказав священик трохи не злякано.

— Саме таке свідоцтво нам і потрібно, — мовив замаскований, — хворий перед смертю хоче узаконити свій шлюб. З мейдисткою. Пишіть…