На півдні Моанської Імперії є провінція, що зветься Моахетанг…

Про Моанську Імперію чували всі на Західних Землях. Про Моахетанг — лічені одиниці. Чи мало у велетенській країні земель з чудними назвами? Їх і на мапі не покажеш, бо на всіх мапах знаного світу Шия, Гребінь та Крило материка-Змія замальовані одним кольором — багряним.

Втім, моахетанці не переймаються тим, що про них у світі не чутно. Багато хто з них вважає, що бути дуже відомим у цьому недосконалому світі — зле… Окрім Великої Моанії онде сусідня Імперія Ішторн розмалювала півсвіту у помаранчевий колір, острівна Шоррога намагається трохи не на усіх островах понатикувати своїх короговок з золотим левом. Часто ці короговки ставляться поруч мертвих тіл, звалених на купі. Тіл мешканців отих островів, що жили собі простим життям і не відали, звідки припливе до них погибель. Тож чим мати отаку славу — то краще ніякої.

Однак, південці з Моахетангу таки мають в Імперії славу… Подвійну славу — дикунів і бунтарів. Трохи не двісті років пройшло з того часу, коли вони приєдналися до Великої Моанії. Добровільно приєдналися, ясна річ. Деякі імперські історики, спираючись на незаперечні докази, віднайдені ними у старих літописах, доводять, що край цей і раніше належав моанцям, котрі під натиском кочівників хото змушені були відійти на північ. А за відсутньости хазяїв родючі землі Півдня було заселено ріжними покидьками, дикунами, котрі спустилися з Чорних гір, а то і взагалі нелюддю… І оті нелюди гнобили та утискували дикунів так, що нещасні змушені були звернутися до могутньої сусідки — рятуй, мовляв, Велика Моаніє!

Словом, то навіть не приєднання було — возз’єднання. Того і зветься провінція — Моахетанг — Південь Моанії. Одна біда, що дикуни за дві сотні літ спокійного життя геть розіпсотились і перестали шанувати визволителів. Втім — повстання на Півдні не припинялися всі двісті літ моанського панування.

Спитайте будь-якого моанця, навіть того, хто ніколи не покидав власного міста чи селища на Півночі, і кожен відповість — нелюди в тому винні. Саме через них Південь постійно ворохобиться. Якщо десь спалахнув бунт — шукай нелюдя як не на чолі, то, принаймні, поруч з ватажком.

Ззовні оті істоти від людей майже не відріжняються…Є, звісно, якісь дратуючі відмінності. Щось у формі вух, очей, голови… Якась невловна граційність рухів… Ну, і оті оповідки про їхнє вміння ману на добрих людей наводити: змінювати зовнішність, якось впливати на розум… Південці говіркою своєю звуть їх дивними. І шанують… Старі вояки — моанці, котрі приймали участь в придушенні бунтів у Моахетанзі, або, як вони говорять — у зачистках, оповідали, що часто загін повстанців — людей жертвував собою, аби витягти з біди дивного. Тому й винагорода за вбитого чи спійманого нелюдя була відповідною, і смерть для нього була відповідною… Якщо, звичайно, вдавалося захопити такого живим.

Однак, чим славна матінка — Моанія — так це своєю добротою. Якщо чоловік вірно служить Імперії, то байдуже які у нього вуха, чи очі. От князі Чорногорські… З походження — чистокровні нелюді.…Так Його Могутність Отон Другий, батько нинішнього Імператора, навіть видав за одного з них рідну сестру… Чорногора вірно береже ішторнійський кордон… За те і пільги має, і привілеї…

Року 1575 від народження Святого Мейді князь Чорногорський Іргат — Іскра Пард, син князя Вержіона — Вітана та вищезгаданої принцеси Шаніли перебував у великому гніві. І на те був привід — його донька-одиначка, князівна Варда — Конвалія вийшла заміж супроти його волі.

Хоча щасливим обранцем синьоокої красуні став князь дивного роду, рівний їй за походженням, пан Іргат не хотів цього шлюбу… Він уже й нареченого знайшов для доньки — теж князя, Фотіна Зелемінського, багатого магната з імператорською кров’ю в жилах. Але де… Люба донечка втекла серед білого дня зі своїм обранцем. Навіть не обвінчавшись. І не знає нині князь Іргат, чи подбали про те молодята.

Бо юний князь Воїн Ведангський є потаємним язичником… Як і його батько та дід, нині уже небіжчики… Як і його прадід… Як і всі Веданги, включно з Ведангом Сіллуром, якому нерозумні люди віддають божеську шану, як рятівникові, котрий зійшов з небес в годину, лиху для їхнього краю.

У самого Іргата Парда теж в жилах не просто дивна кров — кров Ігвора Ллєга, на честь якого назване стольне місто Чорногори. І Ігворову пам’ять шанують горяни на потаємних капищах. А в жилах його померлої дружини, Денниці Лелег текла кров Богині Дани, покровительки Древнього Данаділу.

Пан Іргат згадувати про таке не любить. Він щирий мейдист і не вірить в язичницькі побрехеньки. Його більше непокоїть доньчина доля.