Вони з Лориним батьком залишилися наодинці, не маючи що сказати. Старий усміхнувся й енергійно потер долоні, наче демонструючи доброзичливість. Артур усміхнувся у відповідь і потрусив банкою.

Коли він рубав дрова того вечора, йому спало на думку, що у преподобного Марча просто не може скластися ані правильне, ані неправильне враження щодо його почуттів до Лори. Напевно, в преподобного щодо цього немає зовсім ніяких страхів, бо сама ця ідея така абсурдна, що ніколи не з’явилася б у його голові.

Але це нічого не змінювало – те, що ця ідея була абсурдна. Однаково Лора заповнила собою все його життя. Він думав про неї, доячи корів. Скручуючи дроти. Збираючи кукурудзу, молотячи овес, лагодячи паркан. Вона була з ним кожну хвилину дня.

Скільки він тривав, той ідеальний, золотий час, коли він просто й невигадливо любив її без усяких страхів? Два тижні? Щонайбільше три. Три тижні любовного забуття, літання в повітрі. Не те щоб він не працював; настав вересень – усі працювали. Кожен фермер у провінції стежив за хмарами, працював, одним оком пильнуючи небо, питаючи себе, чи може так бути, що дощ почекає, доки вони не посіють озимі. Цілий їхній край тонув у вівсі, й усі, без кого можна було обійтися, допомагали з урожаєм. Тож Артур жив у тумані роботи й кохання, й тижні пролітали повз нього непомітно.

Увесь цей час Джейк займався своїми власними справами, хай там у чому вони полягали. Артур його майже не бачив. Якщо так траплялося, що він був удома в ті півгодини, коли Артур із хлопцями вечеряли, тоді Артур із ним бачився, але в інший час – ні. Після вечері вони знову йшли надвір і працювали доти, доки ставало темно й нічого не видно, а тоді лягали спати.

Джейк повернувся до школи. Інцидент з іспитом попереднього року забувся, і тепер він готувався до вступу у вищий навчальний заклад, на радість своєї матері. За її словами, цілий світ чекав на хлопців, що склали такі іспити. А надто (подумав, але не сказав Артур), якщо їх звільнили від обов’язку йти на війну. Всі ті роботи, на які мали б узяти всіх тих хлопців, що ніколи вже не повернуться додому, будуть відкриті для Джейка.

Артур підозрював, що якби Джейк і не мав залізної причини бути звільненим від служби, він її собі придумав би. Битися за свою країну – Джейка такі розваги не приваблювали. Але це його аж ніяк не втішало: жодна армія світу не прийняла б до своїх лав Джейка. Якщо глянути на нього зі спини, видно, що в нього з формою хребта щось негаразд. Він тільки на те й був здатен, що ходити в школу й назад.

Лора теж почала ходити в школу. Артурові не подобалося думати про неї як про ученицю, що сидить за столом і ламає голову над поставленими питаннями. Він вважав її за жінку. Йому хотілося, щоб Лора була вдома, й знати, що вона десь неподалік.