— Ну, я чекаю. Ніхто не зізнається? Чи ви чекаєте, щоб я особисто перевірила, у кого не вистачає пари? — не вгавала учителька.

Джійон штовхнула ліктем сусіда, прошепотівши йому: «Це ж ти зробив!» На що той відповів, ще нижче схиляючи голову: «Але ж капець твій!» Коли вчителька вкотре стукнула по столу, Джійон не знайшла іншої ради, як підняти руку. Вчителька викликала її до дошки і добряче насварила, назвавши Джійон боягузливою брехункою за те, що та так довго не признавалася, чим забрала у своїх однокласників дорогоцінний час уроку. Джійон розплакалась і не могла пояснити, що це не її провина. І тут раптом хтось тихеньким голосом сказав:

— Це зробила не Джійон, — сказала дівчинка, яка сиділа у сусідньому ряді позаду Джійон. — Це її капець, але це зробила не вона. Я бачила, як це сталось.

— Ти про що? Хто ж тоді це зробив? — спантеличено спитала учителька.

Дівчинка теж розгубилася і лиш мовчки глянула на винуватця. Учителька та інші учні прослідкували за її поглядом, і тільки відчувши, як погляди всього класу зупинились на ньому, сусід Джійон зізнався у скоєному. Учителька почервоніла ще більше і почала сварити тепер його. Цього разу кричала вона вдвічі довше та вдвічі голосніше.

— Ти уже давно зачіпаєш Джійон, чи не так? Я давно за тобою стежу. Сьогодні вдома на листочку напиши все, чим ти провинився перед Джійон. Навіть не думай щось пропустити, я про все дізнаюсь. Сядеш писати це зі своєю мамою, і хай вона розпишеться наприкінці! А цей лист завтра принесеш мені.

У той день сусід Джійон покидав клас, похиливши голову та плечі, та примовляючи, що мама його приб’є, а вчителька попросила Джійон затриматися після уроків.

Джійон розпереживалася, що вчителька знову її сваритиме, але, на її подив, та сіла поряд і вибачилася. І сказала, що їй дуже шкода, що вона, не розібравшись у ситуації, почала кричати на Джійон, адже тоді була впевнена: так невдало пожартував саме той, кому цей капець належав. Що це був необачний вчинок з її боку і що надалі вона буде обережнішою. Поки вчителька вибачалася, напруга поступово покидала Джійон, і вона знову розревілася. Вчителька спитала, чи у Джійон є якісь запитання або прохання, на що та відповіла, схлипуючи:

— Відсадіть його, будь ласка... І, будь ласочка, зробіть так, щоб він уже ніколи не сидів зі мною за однією партою.

Учителька погладила Джійон по плечу:

— Джійон, я уже давно помітила дещо, про що ти, здається, не здогадуєшся. Ти йому дуже подобаєшся.

Те, що Джійон щойно почула, здавалось таким безглуздим, що вона аж перестала плакати:

— Та ви що, він мене ненавидить. Ви ж самі сказали, що бачили, як він постійно мене ображає.

Учителька розсміялася:

— Хлопці завжди найбільше дражнять тих дівчат, які їм подобаються. Ти не поспішай міняти сусіда по парті через те, що сталося сьогодні. Давай я з ним поговорю, і, можливо, вам вдасться знайти спільну мову.

«Я йому подобаюсь? Те, що він мене постійно дражнить, означає, що я йому подобаюсь?» Джійон здавалось, що вона вже геть нічого не розуміє. Усі ті ситуації, коли її діставав сусід по парті, промайнули у неї перед очима, і вона не могла повірити словам вчительки. Якщо тобі хтось подобається, ти, навпаки, маєш поводитися з ним більш ніжно та ласкаво! Це правило працює і для друзів, і для членів сім’ї, і навіть для домашніх тваринок. Навіть восьмирічна Джійон це розуміла. А через зачіпання сусіда її шкільне життя стало просто нестерпним. Мало того, що весь цей час її постійно дражнили та ображали, так ще й тепер вона виглядала недружелюбною дитиною, яка не хоче розуміти свого друга. Джійон лиш похитала головою:

— Ні, я його ненавиджу.

На наступний день їх розсадили. Новим сусідом Джійон став найвищий у класі хлопець, який через свій зріст завжди сидів сам за останньою партою. З ним вони жодного разу не сварилися.