Батько Джійон був третім із чотирьох братів. Найстарший брат загинув у автокатастрофі, навіть не встигнувши одружитись. Другий — переїхав із сім’єю жити в Америку. Наймолодший брат уже давно перестав спілкуватися із родиною через суперечки, пов’язані зі спадщиною, та тим, хто буде піклуватися про матір у старості.

Четверо братів росли у той період, коли корейцям жилося дуже важко. Люди помирали на війні, від голоду та різноманітних хвороб. Незважаючи на це, їхній матері, Ко Сунбун, вдалося не просто пережити той складний час, але й виростити чотирьох синів, одночасно працюючи на полі у сусідів, прибираючи чужі будинки, торгуючи і невтомно даючи раду і з власним господарством. При цьому батько синів, чоловік Сунбун, за все життя ні разу не торкнувся руками землі і міг похвалитися білосніжним, необпеченим палючим сонцем лицем та м’якою, доглянутою шкірою на руках. Він не міг та й, чесно кажучи, не мав особливого бажання докладати зусиль, щоб прогодувати сім’ю. Та бабуся і не скаржилась. Вона щиро вірила, що їй пощастило з таким чоловіком, адже він не був гулящим і не бив її. Врешті виявилось, що після таких зусиль та жертв з боку матері, лиш тато Джійон був готовий справно виконувати свої синівські зобов’язання. Ко Сунбун втішала себе і виправдовувала своє важке та безрадісне життя дивною, важкою для розуміння логікою:

«Саме завдяки тому, що я народила аж чотирьох синів, я можу їсти свіжоприготовлений рис і спати в теплій кімнаті. У кожній сім’ї повинно бути мінімум чотири сини».

Хоча рис варив не її син, а невістка — О Місук, невістка ж і стелила постіль для свекрухи у теплій кімнаті, Ко Сунбун завжди казала: це все це все є можливим лише завдяки тому, що у неї було четверо синів. Однак свою невістку вона таки цінувала, особливо якщо враховувати звичаї того часу і порівнювати з тим, як свекрухи ставились до своїх невісток у інших сім’ях. Ко Сунбун завжди говорила своїй невістці: «Потрібно народжувати синів, ти маєш народжувати синів. У тебе обов’язково має бути хоча б двоє синів...»

Коли народилася Инйон, мама Джійон, тримаючи на руках новонароджену донечку, розплакалась та, опустивши голову, почала вибачатися перед свекрухою. Та м’яко втішила невістку:

— Нічого-нічого, все гаразд, наступним народиш сина.

Коли ж наступною народилась Джійон, її мати знову розплакалась, обіймаючи немовля:

— Пробач мене, маля.

Бабуся і в цей раз втішила невістку:

— Нічого-нічого, все гаразд, от третім уже точно народиш сина.

Менш ніж через рік після народження Джійон, її мати знову завагітніла. Якось уночі їй приснилося, що з-за воріт вискочив величезний тигр та вчепився зубами в її спідницю, що вселило віру матері Джійон у те, що цього разу вона таки чекає хлопчика. Але літня лікар-гінеколог, яка вела дві її попередні вагітності, ведучи ультразвуковим датчиком по животу мами Джійон вверх-вниз, нахмурилась і обережно мовила:

— Така красива дитинка... буде схожа на своїх сестер.

Мама Джійон повернулась додому, гірко плачучи. Вона плакала і плакала, аж поки її не стало нудити, і решту вечора вона провела у туалеті. Прислухуючись до звуків, що долинали з-за дверей туалету, свекруха привітала невістку:

— Тебе ніколи не нудило, коли ти була вагітною Инйон та Джійон. Видно, цього разу маємо чекати не дівчинку.

Мати Джійон не могла навіть вийти з туалету, вона плакала, і її й далі нудило. Уже пізньої ночі, коли діти спали, вона спитала чоловіка, який крутився і ніяк не міг заснути:

— А що якщо, припустімо, у нас і цього разу буде дівчинка? Що ти будеш робити?

Вона очікувала, що чоловік скаже, що немає різниці, хто у них народиться — хлопчик чи дівчинка, що у будь-якому разі вони роститимуть дітей зі всією любов’ю та турботою, але той мовчав.

— Ну, чого ти мовчиш? Скажи щось.

— Не каркай. Краще лягай спати, а то ще накличеш біду, — сказав він та відвернувся лицем до стіни.

Мати Джійон, закусивши губу, беззвучно проплакала всю ніч. Подушка промокла від сліз. На ранок її губи так розпухли, що їй було боляче їх стуляти.