Марта таємно допомагала Домініці, чим могла. Підробляла її робочі журнали та показники відвідування, аби ті демонстрували активність. Разом вони обговорювали, як Домініці слід писати звіти про контакти, демонструючи обнадійливий прогрес, і водночас, як не розбудити сплячого ведмедя в Центрі. Вона писала про приємні, але малокорисні зустрічі з американцем у музеї, за обідом, за кавою, даючи завуальовані натяки на майже повну відсутність реакції з його боку.

— Складається враження, що він просто жахливий тип, — сказала Домініка. — І я такою ж здаюся. Ми з тобою лишимось двома старими дівами.

— Гадаєш? — спитала Марта, закурюючи сигарету. — Я думаю, ми скоріше будемо, як ті дві дівчини, що купують сосиски. У м’ясника немає здачі, тож він дає їм ще одну сосиску. «Що ми робитимемо з третьою сосискою?» — шепоче одна дівчина. «Мовчи, — відповідає їй подруга. — Цю ми з’їмо».

Домініка розсміялася.

Волонтов весь час метушився, відчуваючи тиск із Москви й передаючи його далі. Він бачив неприховану дружбу між двома жінками, старіючою колишньою горобчинею та її молодою подругою. І Єленова явно підбурювала Єгорову. Хронічна недостача поваги та поступливості Єленової лише зростала і ставала все помітнішою з кожним днем.

Стояв похмурий день, злива все накочувалася хвилями з півдня, з Естонії. Домініки в посольстві не було, коли Волонтов викликав Марту до свого кабінету. Марта сіла, не чекаючи запрошення, і розправила плечі.

— Ви хотіли бачити мене, полковнику?

Волонтов подивився на Марту. Його очі оцінююче пройшлися по ній від ніг до обличчя. Марта глянула йому у вічі.

— Чого вам треба, полковнику?

— Я помітив вашу близьку дружбу з молодим офіцером Єгоровою, — сказав Волонтов. — Здається, ви з нею проводите багато часу разом.

— У цьому є якась проблема, полковнику? — спитала Марта. Вона закурила сигарету, підняла голову й випустила дим під стелю.

Волонтов витріщився на неї, мов селюк.

— Що ви говорили Єгоровій?

— Не впевнена, що розумію ваше запитання, полковнику, — сказала Марта. — Ми зустрічаємося за келихом вина, говоримо про сім’ю, подорожі, кулінарію.

— Про що ще ви розмовляєте? — спитав Волонтов. — Ви говорите про чоловіків, про коханців?

Світло флуоресцентних ламп в кабінеті відбивалося від лацканів його болгарського костюма.

— Вибачте, полковнику, — сказала Марта, — з якої причини ви ставите такі особисті питання?

— Sookin syn! — Волонтов грюкнув рукою по столу.