Після вбивства Устинова дядько Ваня викликав Домініку в Ясенєво. Її провели до ліфту в штаб-квартирі СВР. У ліфті висіла емблема СВР із зіркою та земною кулею. Домініка досі відчувала мідний присмак у роті та не могла забути слизьку кров Устинова на своєму тілі. Протягом тижня вона боролася з жахливими спогадами, марно намагаючись заснути, долаючи бажання зняти шкіру зі своїх грудей та живота. Нічні кошмари зникли, але тепер їй було ніяково, вона впала в депресію і лютувала від факту, що нею скористалися. Саме тоді дядько Ваня послав по неї.

Вона ніколи раніше не бувала в Ясенєві, всередині штаб-квартири СВР, тим паче на четвертому поверсі, де розташовувалися кабінети керівництва. В коридорах стояла мертва тиша, з жодних дверей не долинало й звуку. Вона йшла повз підретушовані офіційні портрети — кожен окремо підсвічений — колишніх керівників КГБ, що вишикувалися в один ряд у довгому, вкритому червоним килимом коридорі, який вів від ліфта до кабінетів керівників: Андропов, Федорчук, Чебриков, Крючков. Берлін, Угорщина, Чехословаччина, Афганістан. На протилежній стіні висіли портрети нового керівництва СВР: Примаков, Трубников, Лебедєв, Фрадков. Чечня, Грузія, Україна. Вони потрапили на небеса чи до пекла? Очі стариганів стежили за тим, як вона проходить коридором.

Праворуч були двері директора. Зліва за такими самими дверима розташувався його перший заступник. Домініку запросили всередину. Дядько Ваня сидів за великим столом з полірованого світлого дерева. Поверхня столу була покрита масивним склом. Окрім записника в червоній шкіряній обкладинці, на столі не було нічого. Кілька білих телефонів примостилося на тумбі біля столу. У просторому кабінеті, вкритому темно-синім килимом, стояв зручний диван та кілька крісел навпроти, поруч із трьома панорамними вікнами, з яких відкривався чудовий краєвид на сосновий ліс. Стояв блискучий зимовий день, і сонячне світло заливало кабінет.

Ваня жестом запросив Домініку сісти. Він пильно на неї поглянув. Вбрана у синю спідницю і білосніжну блузку, підперезану на талії вузьким чорним ремінцем, вона була красива, як завжди, але під очима лежали темні кола, а обличчя — хворобливо бліде. Використати її для роботи з Устиновим — це була вдала думка. Шкода, що цей досвід виявився для неї настільки… екстремальним. Їй не пощастило, що терміновий наказ із Кремля збігся з її виключенням із балетної школи та смертю батька.

Ніхто з них не говорив. Згідно з рапортом, вона бездоганно виконала своє завдання, зачарувала Устинова по самі вуха, настільки, що він відпустив охорону, давши змогу Маторіну підібратися до своєї цілі. Попри те що вона не впала в істерику, його методи виявилися надто жорсткими. Для непосвячених це було занадто. Та вона переживе.

— Домініко, вітаю з бездоганною роботою під час останньої операції, — сказав Ваня.

Він не зводив очей зі своєї небоги, яка сиділа навпроти.

— Розумію, тобі, певно, було нелегко, ти була шокована.

Він нахилився вперед.

— Та все вже позаду, можна забути про неприємні деталі. Звісно, не варто нагадувати тобі про твій обов’язок, відповідальність ніколи нікому про це не розповідати.

Її мати сказала, що з ним завжди слід бути обережною, та вона явно перебільшувала. Стиснувши горло, Домініка поглянула на жовтий серпанок навколо нього. Її голос тремтів.

— Ви кажете «неприємні деталі». Я бачила, як убили чоловіка, прямо перед моїм обличчям. Ми були голі, він був на мені, як вам чудово відомо. Мене заляпало його кров’ю, від крові злиплося волосся. Я все ще чую її запах.

Вона стежила за очима свого дядька й відчувала, як він напружився. «Обережно, — подумала вона, — там усередині ховається ще й гнів». Її голос став м’якшим:

— «Це лиш маленька послуга, проста справа, — казали ви, — я тобі допомагатиму».

Вона усміхнулася.

— Якщо довелося його вбити, він, певно, на це заслужив.