Вони поїхали з ресторану на лискучому БМВ Устинова, вікна якого були тоновані. Його квартира розташована на горішньому поверсі масивного будинку в неокласичному стилі, у житловому комплексі «Золота миля» на Арбаті. Це був шикарний пентхаус, який складався з двох суміжних апартаментів із мармуровою підлогою, масивними білими шкіряними меблями та позолоченими світильниками на стінах. Крізь вікна від підлоги до самої стелі, які повністю замінили собою одну зі стін, було видно дахи будинків та вогні Москви.

У повітрі війнуло ладаном. Величезні китайські лампи стелили калюжки теплого світла по всій кімнаті, а в одному з кутів висіла абстрактна картина з голим тілом — пальці рук, ніг, очі в різні боки. «Пікассо, — вирішила Домініка. — За п’ятнадцять хвилин я виглядатиму так само», — подумала вона іронічно.

Устинов жестом відіслав своїх охоронців, і двері зачинились на замок. На серванті з чорного дерева, серед лісу пляшок, Домініка побачила приземкувату пляшку коньяку, імовірно, трьохсотрічну. Устинов наповнив бокал сімнадцятого сторіччя з богемського кришталю і передав їй. З таці вона взяла та скуштувала землянистого паштету з долькою лимона на ніжному підсмаженому хлібці.

Устинов узяв Домініку за руку й повів широким коридором, обвішаним підсвіченими картинами. Вони піднялись трьома сходинками й опинилися в темній спальні. Він не помітив, як дещо незграбно вона піднімала ногу, скоріше підстрибуючи, ніж крокуючи. Він був надто захоплений її волоссям, шиєю, ніжними грудьми.

Вони зайшли до кімнати, автоматично увімкнулось вбудоване освітлення, і Домініка приголомшено зупинилась на порозі. Спальня нагадувала собою печеру, мала розміри тронної кімнати й була оформлена в чорно-білих тонах. Величезне кругле ліжко на обертовій платформі посеред кімнати було вкрите штучним хутром. На стінах висіло безліч велетенських дзеркал. Устинов узяв у руку пульт та натиснув кнопку. Ліжко почало повільно обертатися, а тканина, яка вкривала скляну стелю, роз’їхалась у боки, відкривши очам усіяне зорями чорне небо.

— Я можу слідкувати за переміщеннями місяця та зірок, — сказав він. — Зустрінеш завтра разом зі мною світанок?

Домініка насилу посміхнулася. Свиня у своєму свинарнику. Як вдалося такому чоловіку накопичити стільки грошей, у той час коли інші, як і раніше, стоять у чергах по хліб? Атмосфера у спальні була важка, в повітрі витав аромат сандалового дерева. Килим кольору слонової кістки під її ногами був товстий та м’який. Колекція срібного посуду на білому ясеневому серванті миготіла під рухливим світлом. Окремо був підсвічений обрамлений ебру, тонка, мов павутина, каліграфія. Устинов помітив, як на ній зупинився її погляд.

— Шістнадцяте сторіччя, — сказав він, ніби був готовий цієї ж миті зняти зі стіни й подарувати.

Тепер, коли вони стояли в його спальні, гра набувала серйозності, сексуальність, яку вона випромінювала за вечерею, здавалась уже ледь не помилкою. Фізичний акт її не лякав, вона не була ханжею. Та вона розмірковувала, що втратить, якщо звабить цього чоловіка. Нічого, казала вона собі. Устинов нічого не міг у неї відібрати, як не могли й хитроокі інструктори зі служби чи дядя Ваня зі своїм урочистим співчуттям та ароматом лаванди.

«Серйозна робота на Службу», — сказав дядя Ваня. «Нісенітниця», — подумала Домініка. Це була політична гра, що мала потіснити суперника, та в будь-якому разі ця блядь, цей золочений виродок мусив утратити все, що мав, і потрапити до в’язниці. Вона його обпатрає, і дядько Ваня гадатиме, що ж за людину таку завербував для цього завдання.

Домініка повернулась до Устинова й дала накидці спасти з плечей. Вона злегка поцілувала його в губи і провела рукою по щоці. Він притиснувся до неї і міцно поцілував у відповідь. Два їхні силуети відбивалися в сотнях дзеркальних відображень.

Устинов відійшов і подивився на Домініку. Його тіло було суцільним відкритим нервом; мозок відділявся всередині черепа. Він скинув піджак на підлогу та розв’язав свою шовкову краватку-метелик. Олігарх, який заробив статок, беручи гору над іншими небезпечними чоловіками, дурячи, розтоптуючи і навіть вбиваючи своїх конкурентів, бачив лише блакитні очі, завитки каштанового волосся, що спадали на витончену білосніжну шию, губи, вологі від поцілунку. Домініка поклала руки йому на груди і прошепотіла:

— Душка, почекай мене в ліжку. Повернуся за дві хви­лини.

У позолоченому сяйві ванної Домініка дивилася на себе в дзеркало. «Ти сказала “так”, — думала вона, — спочатку Вані, а тепер цьому слинявому ведмедю, тобі так важливо проявити себе, тож закінчуй справу». Вона завела руки за спину й розщібнула сукню, яка впала на підлогу. «Скористайся цим, — думала вона, дивлячись на своє тіло в дзеркалі, — зроби цю справу, полони його, дізнайся все, що їм потрібно». Її попередили, що Устинов небезпечний, звір, який убивав, і не раз. Нічого. Завтра вранці вона годуватиме його холодним консоме, мов маленьке пташеня, і він розщебече усі свої секрети, після чого звір дивитиметься на світ крізь ґрати. Потім вона згадала інструктаж, швидко потяглась до сумочки та дістала таблетку бензедрину, яку їй дали. Для підняття фізичних сил, як їй сказали.