Розділ 4

Голий бурштиновий король

Коли порівнялись із хатою, Гриша і ще кілька дужчих хлопців попрямували у двір. Ішли нахмурені, мовчазні. Навіть пес, побачивши гурт серйозних хлопів, підібгав хвоста, заховався в буду й лише боязко бухкав звідти.

– Відчиняй! – затарабанив кулаком у двері Гриша.– Розмова є!

З хати – ні звуку. Зачаїлися, готуються дати відсіч? Григорій метнувся по двору, вхопив вила, що стояли під хлівом, і затарабанив знову. Ніхто й не думав відчиняти. Почекавши хвилину для годиться, він натиснув на клямку й стукнув коліном.

Двері розчахнулися і впустили хлопців до хати. Гриша рішуче ступив до спальні, стискаючи держак вил. Дехто з копачів уже тримав у руках саперну лопатку, були й такі, що повитягували з кишень вогнестріли: у кого обріз, у кого газовий, перероблений під бойовий набій, а дехто мав і справжній. Коли ж Гриша відчинив двері до спальні, лише тоді зрозумів, що ніхто й не думав давати відсіч, а тим більше відчиняти. Упоперек ліжка лежала парочка в чому мати народила й солодко похропувала. У кімнаті стояв важкий дух перегару. Хлопці юрбою потяглися звідти – чи присоромлені побаченим, чи через той дух, що висів під стелею.

Григорій розсунув фіранки й відчинив вікно. Звідти до кімнати війнуло свіжим повітрям. Потім він відшукав серед купи розкиданого по підлозі вбрання Додікові штани, підняв і витряс на долівку добре начищений «макаров». Запхнув зброю собі за пояс і заходився будити «короля бурштину».

– Ану вставай, скурвий сину! – Гриша з усієї сили штурхнув Додіка в плече.– Досить вже, нагулявся! Я тобі Володька не пробачу! Все терпів, та й усі ми терпіли, але ти вже остатні береги загубив… Вставай, гад!..

Але гад лише потягнувся, щось промурмотів і далі солодко захропів. Гриша вхопив здорованя за ноги й стягнув із постелі на підлогу, але й це не завадило його хмільному сну. Натомість прокинулася Додікова подружка. Попершу вона нічого не могла втямити, але, побачивши в хаті чималий гурт чоловіків, вирішила хоч якось прикрити своє розпашіле тіло.

– Людоньки, що ж це робиться! Серед білого дня вбивають! – заволала Ганя, тільки-но загорнувшись у куценький халатик.

– Помовч, дівко! Волати треба було, коли твій дружок горілку Володьці в горлянку лив,– гаркнув Григорій.

– Я їх відмовляла, я була проти! – Ганя відверто зраділа, усвідомивши, що то не по її душу.

– Де той мент, що з оцим твоїм мордував Володька? – люто запитав Григорій.

– Не знаю, ми з Додіком спати пішли, а він зостався.

– Гаразд, тоді зараз ця погань відповість за обох!

Гриша кілька разів копнув ногою безпам’ятне одоробло, однак, зрозумівши марність тих зусиль, вирішив змінити план. Гукнув товаришів, і разом вони витягли Додіка надвір. Там, відчувши вуличну прохолоду, той почав фуркати, тягти на себе уявну ковдру, але все одно не прокидався. Ганя викинула через вікно його одежу.

– Дайте йому, хай вбереться! – вигукнула навздогін, проте на той вигук ніхто не звернув уваги.

– Може, водою з криниці хлюпнути? – запропонував хтось.

– Ні, я його по-іншому збуджу.– Григорій витягнув широкий шкіряний ремінь із Додікових штанів, затягнув один кінець у себе на руці, а іншим, із залізною пряжкою, добре розмахнувся й уперіщив п’яного по голих сідницях. Після третього удару Додік розплющив очі. Хміль злетів, але глузд ще не повернувся. Після п’ятого удару «бурштиновий король» закрутився, вгледів штани й стрибнув до них.