– Іди надвір, Джейку. І ти, Артуре.

Артур обачно поклав рушницю на стіл і вийшов слідом за Джейком. Вони зробили вигляд, що йдуть за ріг будинку, а самі прокралися назад і притислися до стіни біля дверей.

– Він ще зовсім малий, – сказала мати.

Якийсь час стояла мовчанка, під час якої Артур уявив собі, що чує, як батько думає, що на це є причина.

– Артур у такому віці вже багато чого робив, – сказав він.

– Артур пристосований до фермерської роботи. А Джейк – ні. Ти ж і сам це бачиш.

Артур скоса глянув на Джейка. Той йому широко всміхнувся. Він мав незламну впевненість у здатності мами взяти гору в суперечці за його інтереси.

– Хіба ти не бачиш, що Джейк інакший? – сказала мати тихим, але сповненим гордості голосом. – Він такий розумний, у нього буде вибір, Генрі. У нього буде щось краще за це.

Артур чув, як його батько збентежено мовчить. Що може бути краще за це? Врешті він озвався:

– Усе одно не зашкодить йому долучитися до роботи. Піде тільки на користь. – Він зітхнув, й Артур уявив, як він знову обтирає долоні об сорочку. – Він виросте слабаком, Мері, якщо не працюватиме. Він має робити свою частину. Глянь на Артура. Йому не зашкодило помагати, коли він був Джейкового віку. Тільки на користь пішло, й не пам’ятаю, щоб він нарікав.

Артур відчув, як у грудях розростається раніше невідома йому гордість. Він сприймав роботу як належне, як те, чим займали себе люди – принаймні ті люди, яких він знав. Його друг Карл Лунц працював поруч батька, як і двоє Карлових старших братів. Артур ніколи не ставив роботу під сумнів. І точно ніколи не очікував почути за неї похвалу.

Він відчув на собі Джейків погляд і повернув голову глянути на нього. Джейк з огидою скривився. Його очі були в тіні, тож Артурові було важко розгледіти їхній вираз. Але в них не було ні поваги, ні захоплення. У цьому він мав певність.

Артурова мати помилялася, коли казала, що Джейка всі любили. Траплялися й винятки.

– Чарлі Теґґерт кинув мого підручника в багнюку, – сказав Джейк. Вони з Артуром поверталися додому зі школи.

Стояв вересень, на думку Артура, – найгірший час року. Попереду нескінченні місяці занять, сидіння в тісному класі за занадто маленькою партою, коли надворі клени палають червоним і золотим, а повітря чисте й прозоре, наче весняна вода. Всередині – олив’яна вага нудьги, надворі – гострий аромат деревного диму і скінченність дедалі коротших днів. У повітрі вчувався запах прийдешньої зими. Її було видно в прозорості світла й чутно в різких застережних криках гусей, що пролітали над головою. Але понад усе зима відчувалася шкірою. Вдень сонце ще пекло, але щойно воно ховалося за деревами, тепло зникало з повітря, наче за велінням фокусника.

Як і хлопці з інших ферм, Артур ішов у поле, щойно повертався додому зі школи після обіду, щоб устигнути засвітла кілька годин попрацювати над збором урожаю. Весь червень і липень дощу не було й краплини, а тоді, коли ось-ось мав настати час збирати кукурудзу, цілий тиждень добряче лило, і їм треба було дочекатися, доки поле висохне. Тепер воно висохло, й Артурів батько працював зі світанку до заходу сонця. Він приходив додому вночі, вкритий пилом і потом, і втомлений так, що майже не мав сили поїсти. Артур радо прогуляв би заняття й працював із ним цілісінький день, але мати це заборонила й батько вдав, ніби погодився з нею.

Джейк допомагав, коли його про це просили. Тільки тоді й більше ніколи. І він працював так повільно й незграбно, і стільки нарікав, що батько сказав, що воно того не варте, але однаково його залучав, просто з принципу. Джейк ріс як у місті, судячи з того, скільки зацікавленості він виказував до фермерської роботи.

– Батько питає, чи не хотів би ти допомогти з отеленням? – сказав Артур. Батько послав його по Джейка, думаючи, що принаймні отелення того зацікавить. Як людина може не цікавитися початком нового життя?

– А що саме треба робити? – Джейк грався зі знайденою десь колодою карт. Його долоні пурхали, розкладаючи карти віялом, а тоді знову згортаючи їх у колоду. Артурові вони здалися схожим на пташині крила.

– Приходь помагати. Джессі народжує теля.