Джейк і Лора почали після школи виконувати разом домашню роботу. Вони відносили підручники нагору, в його кімнату. Місіс Данн так раділа, що вони «дружать», що навіть не протестувала.

– Вона добре на нього впливає, Артуре, – звірилася йому стишеним голосом. – Вона його втихомирює, правда ж?

Артура вразила її невинність. Як вона могла так погано знати свого власного сина? Він сам ніяку дівчину не залишив би з Джейком наодинці й на десять секунд. Він крадькома розглядав Лору, шукаючи ознак, що її примушували робити те, чого вона робити не хотіла. Він не знав, якими саме мали б бути такі ознаки, але мав певність, що зрозуміє, коли їх побачить.

Він побачив їх у суботу зранку, під кінець квітня. Він був у корівнику – холод відступив і вони з хлопцями вперше виводили корів пастися – і Лора з’явилася у дверях. Тієї ж миті, коли побачив її, він уже знав.

– Доброго ранку, – привітався він, відчуваючи, як у грудях стискається серце. І вона злегка йому всміхнулася, і відповіла «доброго ранку», і він знав.

Вона сказала, що їхній генератор припинив працювати і його батько подумав, чи не міг би Артур глянути на нього. Перепросила, що непокоїть його, і він сказав, що йому не важко, він піде просто відразу. Вони разом пішли на ферму до Лунців, і вона проронила заледве кілька слів, тож у нього не залишалося сумнівів.

Він розібрав генератор до останньої запчастини, щоб розібратися, в чому полягала проблема, і все падало йому з рук, гайки й шурупи котилися в траву. Голова його гуділа, наче осяче гніздо, думки плуталися й не трималися купи. Він не міг відігнати їхній óбраз, її й Джейка разом, того, як Джейк до неї шепоче, торкається її. Це піднімало таку хвилю люті, що він заледве дихав. Йому було важко тримати себе в руках. Він казав собі, що нічого не знає напевно, але це була неправда. Він щось знав точно, от тільки не знав, що саме. Він казав собі, що, мабуть, поки що не сталося нічого серйозного. Якби сталося щось серйозне, Лора була б у жахливому стані, а вона в такому не була, вона просто мала збентежений і нещасний вигляд. Він вирішив, з великим полегшенням, що це вказувало на те, що, напевно, Джейк на неї тиснув, але ще нічого не зміг досягнути. Він підштовхуватиме її помалу, кожна дія здаватиметься незначущою, але докладатиме постійного, безжалісного тиску. Артур досить часто ставав жертвою Джейкових кампаній, щоб знати, як вони працюють. Вона боятиметься його втратити, боятиметься, що він вважатиме її святенницею. «Святенниця» було одним із Джейкових словечок – Артур чув, як той так називав інших знайомих йому дівчат: «Вона така святенниця».

Він впустив ще одну гайку й мусив шукати її в траві, ставши на коліна. Пролунали кроки, він підвів очі й побачив, як із-за рогу будинку йде преподобний Марч.

– Я прийшов подивитися, як ти справляєшся, – весело сказав преподобний. Він стояв просто на сонці, збентежено дивлячись на розібраний генератор, розкладений на шматку старого брезенту на землі. – Святі небеса, – сказав він. – Святі небеса. Що б ми робили без тебе, Артуре? – Це було вдале питання. Преподобний Марч не міг забити гвіздка в дошку навіть під страхом смерті.

– Усе добре, – відповів Артур, не в змозі дивитися просто на нього через óбрази, що пропливали в нього перед очима. – Просто бруд у карбюраторі, та й усе.

– Повірю тобі на слово, – сказав преподобний Марч. – Дуже люб’язно з твого боку знову нас урятувати. Здається, ми тільки до тебе завжди й звертаємося.

Артур упустив іще одну гайку. Цього разу йому вдалося накрити її долонею, перш ніж вона відкотилася з брезенту. Він подумки запитав себе, чи міг би застерегти старого, що його донька в небезпеці. Як це сказати? Хай що він скаже, преподобний Марч йому не повірить. Джейк причарував його так само, як причарував усіх інших. Артур бачив, як той це робив, і це було неабияке видовище. Джейк серйозно слухав кожне слово старого, рахувався з ним, питав його думки, сміявся з його жартів. Він навіть ставив питання про ті речі, які преподобний Марч розповідав у своїх проповідях. Від серйозності, старанності, з якою Джейк ставив питання, Артурові хотілося блювати, але було видно, як сильно преподобний був вражений. Якби Артур спробував розповісти йому, що все це – акторська гра, що Джейк збирається спокусити його доньку, старий вирішив би, що він з’їхав з глузду. Те ж саме станеться, якщо він спробує застерегти саму Лору. Вона теж йому не повірить. Джейкова брехня була куди переконливіша за правду.

Йому доведеться розібратися з самим Джейком. Його пройняв піт від цієї думки, але іншого плану дій він не мав. Він скаже йому в очі, що якщо той торкнеться Лори, він його вб’є. І подбає про те, щоб Джейк йому повірив. Він бачив, як дбає про це, ударяючи Джейка головою об стіну. Від цієї думки в нього починали труситися руки.

Краєм ока він помітив рух: Лора принесла щось до шворки з білизною.

Преподобний Марч теж її помітив. Вона почала приколювати прищепками скатертину, розправляючи краї, щоб та висохла рівно. Дивлячись на неї, Артур знову відчув, як усередині закипає лють, гаряча й їдка, мов жовч. Він схилився над генератором, боячись, що старий побачить, у якому він стані.

– Щось вона сьогодні сама не своя, – неуважливо сказав преподобний Марч. – Ми намагалися ухвалити рішення. Намагалися вирішити, чи тут осісти. У Струані, я маю на увазі. Коли ця жахлива війна скінчиться й преподобний Ґордон повернеться до своїх вірян, нам доведеться визначити, залишатися чи ні. Нам треба це вирішити, але, боюся, її це засмучує.

Артур завмер, закручуючи гайку.

– Особисто я за, – вів далі преподобний Марч, дивлячись, як його донька повертається в дім. – Мене дуже вразила доброта місцевих людей, те, як ви всі, попри свої власні негаразди й печалі, взяли нас під своє крило. Але для Лори це складне рішення. Вона має друзів удома, за якими сумує.

Лора зникла за рогом будинку, і старий зітхнув. Він нахилився, підняв Артурову викрутку і з цікавістю її роздивився, крутячи туди-сюди.

– Спочатку ми думали приїхати на час війни, – мовив він, обачно перевіряючи гострість викрутки пальцем. – Щоб задовольнити потребу й дати Лорі змогу на якийсь час змінити середовище. Ми мали намір повернутися. Не в той самий будинок – там спогади занадто болючі – але повернутися в Норс-Бей. Однак, певна річ, тим часом вона знайшла собі тут друзів. Дуже хороших друзів.