Друга зміна робітників залишала будівництво Зали Сторіччя. Втомлені чоловіки в мішкуватому робочому одязі кидали бригадиру Вольфгангу Кемпському коротке "Нахт", піднімали робітничі кашкети з клейончастими козирками й покидали роздягальні в бараках. Далі йшли до воріт по довгих дошках, з-під яких восени бризкало рідке болото, а зараз здіймалися хмари пилу. Був понеділок, двадцяте травня тисяча дев’ятсот дванадцятого року.

Майстер прислухався до низьких голосів, що стихали вдалині. Йому подобалися ті моменти, коли все повільно затихало і черговий день інтенсивної роботи перетворювався на спокійну ніч. Тоді він гладив по голові свого вірного товариша, німецьку вівчарку Йоопа, і казав йому: "Пішли, старий, тобі треба працювати. А я просто вип’ю келишок айвової і теж відразу запрацюю!".

Це останнє повідомлення відносилося до додаткових обов’язків Кемпського. Він був не тільки майстром, а й нічним сторожем. Ця функція виникла ніби то природним шляхом  - зі старого звичаю надання мандрівним мулярам тимчасового житла на будівництві. Старий майстер просто охороняв територію, де жив.

Родом із Любані, за професією – мандрівний муляр. Він приймав участь у зведенні багатьох нижньосілезьких і навіть верхньосілезьких, переважно промислових будівель. Однією з них була міська дитяча лікарня на Шульгассе у Бреслау[3], спроектована Максом Бергом. Цей вже відомий архітектор і радник з будівництва міста Бреслау добре пам’ятав професіоналізм майстра, його великі організаторські здібності та великий авторитет, який він мав у робітників. Після того, як лікарня була введена в експлуатацію в 1911 році, Берг почав справу свого життя - Залу Сторіччя - і найняв своїх найбільш довірених співробітників для його будівництва. На його прохання Кемпського не тільки взяли на відповідальну посаду майстра, але й надали у його виняткове розпорядження добре обладнаний барак, поряд з яким стояла закрита на навісний замок приватна вбиральня. Як тільки він влаштувався на будівництво, то охоче додав до своїх обов’язків денного наглядача – це була ще одна пропозиція від Берга – і нічні заняття, тим більше, що завдяки цьому його тижнева зарплата значно зросла.

Обов’язки нічного сторожа не були особливо важкими і, власне, не він їх виконував, а його давній друг Йооп, якого щодня близько пів на одинадцяту спускали з ланцюга і він зникав серед балок, дощок, опалубки та риштувань. Пес кружляв вздовж огорожі і гавкотом реагував на найменший рух ззовні. Натомість його господар, тримаючи під рукою шахтарський ломик, провалювався на твердому дивані в спокійний, але також пильний сон, з якого час від часу пробуджував його собачий гавкіт. Тоді він вставав, виходив на вулицю й уважно оглядався в електричному світлі ліхтарів, розставлених навколо будівництва. Зазвичай він виявляв, що собака знову гавкає, чи то на тварину, яка вихилилася з Щитницького парку, чи то на втомленого п’яницю, швидше за все, батрака, який просто мочився під парканом і потім, хитаючись, повертався до сусіднього фольварку Зелений Дуб. Потім сторож робив обхід, після чого повертався на диван і закривав очі в ніжному напівсні. Він наближався до шістдесяти років, і йому не треба було спати так багато, як молодому чоловікові. Вистачало восьми годин сну на добу, перериваного вільним часом, і він відсипався від втоми в ті рідкісні дні, коли будівництвом наглядав його замінник, який приїжджав з міста.

Під час сьогоднішнього чергування перша тривога пролунала о пів на одинадцяту, тобто невдовзі після того, як будівельний майданчик покинув останній робітник. Це сталося через волоцюгу, який сховався на складі механічних пилок, дошок і будівельних лісів. Ймовірно, він уникнув пильності Йоопа, коли той був в іншому кінці будівельного майданчика, з боку Грюнейхер Вег, де до його нюхових рецепторів доходив різкий запах тварин із сусіднього зоопарку. Тільки волоцюга не довго насолоджувався спокійним сном. Надзвичайно слухняний пес нарешті презирливо пирхнув, почувши запах екзотичних тварин, і рушив обхідним шляхом уздовж огорожі. Він миттєво винюхав смердючого безхатченка і - поки його господар тільки дрімав, випивши наперсток айвовки - випустив із горла потужний гавкіт і глибоке гарчання. Сторож вискочив з барака, підбіг до величезного сараю, звідки доносилися звуки, а потім ледве врятував волоцюгу від смерті, викинувши його з будівельного майданчика. Але це не врятувало тому штани.

Після обходу він повернувся до свого бараку і заснув так само швидко, як завжди, але так само швидко прокинувся. Коїлося щось дивне. Собака не гавкав, незважаючи на якісь далекі металеві звуки.

Кемпський не був боягузом. Він поправив ремінь на комбінезоні, натягнув на голову кашкет незрозуміло якого фасону, схопив лома і вийшов з бараку. Він озирнувся в яскравому світлі ламп і свиснув собаці. Йому відповіла тиша. Єдиним звуком, який долинув до вуха сторожа, були дзвінкі удари по той бік будівельного майданчика - ніби хтось бив молотком по рейках, по яких щодня два крани об’їжджали зал, що будувався.

Сторож міцно стиснув губи, аж скрипнула штучна щелепа, і напружив м’язи рук. Він швидким кроком обійшов зал, повз млини, які вдень з гуркотом перемелювали граніт на гравій крупнішої та мілкої фракції. Він обійшов південну арку нової будівлі, що примикала до Грюнейхер Вег. У яскравому світлі він бачив балки, риштування й опалубку. Між ними була глибока тінь, з якої не було видно блиску мудрих собачих очей.

Майстер раптово здригнувся. На будівництві згасли лампи. Хтось вимкнув світло. Проте не вся площа була оповита темрявою. Перед головним входом горіли три свічки, над якими височіла еліптична опалубка, яка була начерком так званої Імператорської Зали.

Кемпський підійшов подивитися, що вони висвітлюють і відчув пекучий біль у животі. Якийсь гіркий згусток розірвав його нутрощі й наповнив рот теплим кислим вмістом. Блювота, що виринула з нього, забризкала лойові свічки. За ними височіла клітка з армованих прутів. І лежало в ній щось таке, що привело до того, що сторож важко впав на землю й відчув, як у нього на очі навернулися сльози.

Його найкращий друг лежав мертвий. Лапи його улюбленого пса, якого він виховував з дитинства, були прив"язані до арматури. Язик звисав збоку величезної голови, а м’який чорний ніс був ще мокрий.

Прути утворили прямокутну форму з розширеними краями. Вони з"єднувалися тонким і міцним стяжним дротом, котушки якого зберігалися біля контори. Якби у клітці були стіни, а не порожні простори, вийшла б звичайна труна, в якій спочивало б ще тепле тіло собаки.

– У нас також є для вас дротяний саркофаг, – почув Кемпьский. - Справжня ажурна труна.

Сторожеві здалося, що він упізнав цей голос. Він обернувся, і тут запала темрява.

Прокинувшись, він відчув холодний вітер на щоках і коливання підлоги. Йому приснилося, що він пливе на кораблі, який гойдають хвилі. Він хотів застогнати, але всі звуки заглушив кляп зі смаком власної блювотини. Він хотів поворушити руками, але ті були прив’язані до якихось холодних ґрат.