Ебергард Мок поважав Пауля Вихладіла, причому з певною взаємністю. Зазвичай повага поєднується з симпатією. Але не цього разу. Ставлення двох поліцейських один до одного було абсолютно позбавлене теплих емоцій. За чотири роки спільної роботи Мок захоплювався безкомпромісністю спочатку свого колеги, а потім і начальника. Він був вражений його здатністю швидко приймати рішення в дуже складних ситуаціях і, перш за все, захищати своїх підлеглих до смерті. Тим не менше, дуже вже він його не любив.

Уявним експериментом, щоб перевірити, чи подобається хтось Моку, була ствердна відповідь на питання: Чи хотів би ти провести кілька днів із людиною X у поході в Судетах? Коли Мок замінив ім"я Вихладіл замість Х, він відчув огиду. Він терпіти не міг — сам охайний і елегантний — цілодобової компанії свого брудного начальника. Він не витерпів би — оскільки сам був одержимим гігієною — затхлого, різкого запаху його несвіжого одягу та рідко змінюваних спітнілих сорочок. Віддаючи щотижня свою білизну прачкам - Мок не міг без огиди дивитися на жирні плями на комірцях і краватках. У той час як інші вважали, що прізвисько Бегемот відноситься до зовнішнього вигляду поліцейського засідателя, Мок пов"язував його, скоріше, зі смородом, що виходить із вольєрів для тварин у зоопарку.

Якби Вихладіл поставив собі вищезазначене питання, вставивши замість Х ім"я Мока, він би теж відповів негативно. Він не любив свого підлеглого, бо бачив у ньому якусь фальш. Він знав, що той був відмінником, і що відомий професор Едуард Норден уже бачив у ньому свого наступника. Якби не бідність, яка змусила Мока кинути навчання філології, зараз він, мабуть, був би перспективним професором класичних мов в одній із престижних гімназій. Тим часом він потрапив до поліції – більше того, по протекції Нордена, в якого були зв"язки на самому верху – і тут він відмовився від всього попереднього життя. Саме в цьому пункті Вихладіл відчув запах фальші. Чому цей неспечений вчений зараз використовує мову стічних канав? Чому цей недавній претендент на салонну компанію так добре влаштувався серед сутенерів і повій, ніби це його природне середовище? Чому він досі підкреслює своє плебейське походження? Начальник відділу по боротьбі за публічну мораль відповів на ці питання просто: Мок прикидається суворим поліцейським і простим товаришем по чарці, щоб завоювати прихильність у нього самого і у колег, а насправді він все той же тонкий студентик, який любить якихось Плавтів і Вергіліїв. Звідси неминучий висновок: Мок нечесний. А нещирих людей Бегемот не любив. Як тільки у нього виникла неприязнь до підлеглого, легко він від неї не відмовився.

Мок – на відміну від Вихладіла – зміг свої негативні почуття до інших людей змінити на байдужі. Робив він це просто: вважав погану поведінку, як і стародавні стоїки, хворобою. Тому він вважав Вихладіла хворим, а джерело своїх недуг - агресії, люті та різних дурних упереджень - бачив у його нав"язливому пияцтві. Хоча він сам любив легке алкогольне дзижчання в голові, але майже ніколи не напивався. Він надто добре пам"ятав п"яні розгули свого батька після смерті матері. Він також не забув насмішкуватого сміху, з яким повія прокоментувала його еротичну імпотенцію, викликану надмірною кількістю пива. Так, алкоголь обіцяв більше, ніж давав, а потім від нього страждав похміллям. Це виводило з рівноваги його думки й тіло, а Мок завжди — найчастіше марно — прагнув повністю контролювати все і всіх.

Тепер, коли він дивився на свого начальника, який після того, як фон Раннеман пішов, не відводив від Дори Лебенталь налитих кров’ю розлючених очей, йому просто стало його шкода — ніби той був хворий. Але він також знав, що його хвороба може бути смертельною для всіх них. Він не знав думок, які зараз кружляли в голові Бегемота, але знав, що вони зловісні. Ймовірно, він збирається вибухнути й образити жінку, яка так безглуздо видала їх фон Оппену. І тоді хтось із цього публічного дому, можливо, навіть маленький Алоїз, розкаже, кому потрібно знати, про поведінку Вихладіла. Побиття повії в присутності власних підлеглих повністю зруйнує шанс, який випав їм як з неба.

Мок відчув, як тривога заповзає глибоко всередину. Він уявив майстерню свого батька в обшарпаній кам’яниці неподалік заводської станції у Вальбжиху, стіни якої назавжди були вкриті вугільним пилом із сусідньої шахти Хохберга. Через кілька секунд він відновив душевний спокій. Він прийняв рішення. Він не дозволить Вихладілові зробити щось таке, що призвело б до того, що поліцай-президент позбавить їх останнього шансу. Він ніколи не повернеться до Вальбжиха.

Бос підвівся і довго свиснув Дорі.

– Вставай, суко - прохрипів він. – До ширінки!

Та слухняно підійшла до їхнього столу, поставила руки під боки й широко посміхнулася. На Мока вона дивилася з неприхованою симпатією. Саме для нього тепер у неї була нова сукня. Саме для нього вона сьогодні виглядала барвистою пташкою. Вихладіл засунув руку в кишеню штанів.

– Що, крихітко? — процідив він крізь зуби. - Надуєш для мене повітряну кульку, прямо тут на очах у всіх?

Все ще тримаючи руку в кишені, він почав робити нею повільні рухи онаніста. Мок, Клекер і Хойсс збентежено перезирнулися. І тоді Вихладіл схопив жінку за бюстгальтер і міцно притягнув до себе. Другу руку він дістав із кишені й високо підняв. На його пальцях блиснув кастет.

– Ти, містштюк! — заревів він. - Чого ти вешталася в президії? Чому ти поперла до президента? Гулі шукала? От і отримай гулю!

Мок різко підвівся. Його обличчя залило червоною хвилею. На його лобі виступили густі краплі поту. Він несвідомо скрипнув зубами. М’язи його рук були настільки напружені, що він відчув біль у руках і зап’ястях. Слідом за ним встали інші. Їхній начальник завмер, побачивши своїх людей, готових стати проти нього.

- Спробуй тільки хоч щось зробити з нею, товстун, — прошепотів Мок. - Просто спробуй.