— Божечки, яка ви наївна! Де таке бачено, щоб погодинників переводили на постійну позицію? Жоден працедавець не погодиться підписати офіційний контракт і не буде платити за вас податки чи оплачувати страховку. Вони просто кажуть: «Можете виходити на роботу завтра» — і ти виходиш. Ви домовляєтесь лише на словах, зароблені гроші перераховують особистим переказом на ваш власний банківський рахунок. Або на рахунок вашого чоловіка, як вам зручно. От і все. Заради справедливості, скажу, що хазяїн пообіцяв мені виплатити невелику вихідну допомогу, але це тільки тому, що я тут справді довго працювала.
Здавалося, продавчиня справді загорілася бажанням, щоб вакансія дісталася Кім Джійон — чи то тому, що вони обоє були матерями, чи тому, що її зворушила наївність Джійон. Вона переконувала її, що варіантів роботи для молодої мами, діти якої у садку, не так вже й багато, і що Джійон не знайде нічого кращого. Жінка сказала, що вона поки зніме оголошення про пошук працівника, щоб Джійон мала час обдумати все і сказати своє рішення. Кім Джійон пообіцяла, що обговорить це з чоловіком, і уже збиралася йти, як раптом продавець додала:
— Ох, а я свого часу закінчила університет.
Це неочікуване признання глибоко шокувало Кім Джійон. Вона весь день думала про те, що сказала продавчиня. Коли пізно ввечері Джон Дехьон повернувся з роботи, Джійон спитала, як йому ідея з підробітком в магазинчику. Дехьон задумався, дивлячись на настінний годинник:
— А ти справді хочеш цим займатися? — відповів він питанням на питання.
Тепер замислилася Джійон. Вона, чесно кажучи, не була поціновувачем морозива і воно її не цікавило. Джійон не уявляла собі, що буде вивчати щось, пов’язане з цим бізнесом, і не уявляла собі кар’єри у цій галузі. Тим більше, що, як розказала та жінка, перспектив перейти з позиції працівника на неповний робочий день і на постійну роботу чи, тим більше, на посаду менеджера і вище, немає. Та й зарплата щороку ростиме рівно настільки, наскільки держава підніматиме вимоги щодо мінімальної погодинної оплати праці. Було ясно, що ця робота не має ніяких перспектив, але в голову Джійон лізли лише думки про ту вигоду, яку вона отримає тут і зразу. Для їхньої сім’ї із середньостатистичним доходом додаткові 700 тисяч вон щомісяця не завадили б. Ця робота не вимагала пошуку няні для Джівон, і Джійон цілком могла поєднувати підробіток з доглядом за дитиною та веденням домашнього господарства. Численні «за» та «проти» робили вибір справді складним.
— Ти справді хочеш працювати там? — знову перепитав Дехьон, і Кім Джійон чесно відповіла: «Ні».
— Неможливо прожити життя, роблячи тільки те, що хочеться. Але, люба, я зараз маю роботу, яка мені справді подобається. Знаючи це і знаючи те, що я наполіг на тому, щоб ти пішла з роботи, яка тобі подобалась, я просто не можу змушувати тебе тепер робити те, що тобі не до душі. Я вважаю так, але фінальне рішення за тобою.
Уперше за десять років Кім Джійон знову задумалася про свою кар’єру. Десять років тому, плануючи своє майбутнє, вона у першу чергу враховувала свої здібності та інтереси, але тепер у гру вступало безліч інших факторів. Серед цих факторів першочерговим було те, чи зможе вона самостійно, без допомоги няні, дивитися за Джівон, обходячись лише садочком.
Незважаючи на роботу у рекламному агентстві, Кім Джійон завжди хотіла стати журналістом. Потрапити на роботу у газету на правах повноцінного працівника було практично неможливим для неї, але Джійон подумала, що шанси знайти вакансію фріланс-журналіста у неї все ж є. Одна лиш думка про те, що вона буде займатися чимось новим і захопливим, змушувала її серце тріпотіти. Спочатку Джійон зайнялася пошуками курсів для майбутніх журналістів, але, як виявилося, більшість з них були розраховані на тих, хто працював удень, і тому проводилися ввечері. Джійон цей варіант не підходив, адже у цей час дитячий садок уже був закритий, а розраховувати на чоловіка вона не могла — навіть якби він щоразу закінчував роботу вчасно і мчав додому пильнувати Джівон, Джійон встигала б тільки на другу половину заняття. Вона пробувала підшукати нянечку на цей час, але майже неможливо було знайти когось, хто погодився б приходити тільки по вечорах і на такий короткий час. Та й сам факт того, що няню довелося б наймати не заради того, щоб працювати, а всього лиш вчитися, не давав Джійон спокою. Таке навчання, враховуючи оплату послуг няні, обійшлося би їм в копієчку.
Курси, які пропонувалися у денний час, в основному являли собою клуби за інтересами, у яких журналістику вивчали як хобі, або курси для отримання сертифікації викладача читання, письма та історії для дітей. Інших варіантів не було — або хобі, або репетиторство. Джійон розчаровано подумала, що тепер, тільки через те, що у неї є дитина, сфера її інтересів та потенціал значно обмежувалися. Відчуття захоплення від нових починань швидко змінилося почуттям відчаю.
Коли Кім Джійон вирішила таки погодитися на роботу в магазинчику морозива, вакантне місце уже було зайняте. Тоді Джійон поклялася сама собі, що якщо їй знов попадеться пропозиція підробітку, у якій їй підходитимуть час та умови роботи, вона погодиться на неї, якою б не була сфера та обов’язки.
Спека нарешті відступила, їй на зміну прийшли по-справжньому осінні дні. Кім Джійон забрала доньку з дитячого садка і посадила її у коляску. Вони попрямували у парк, розташований поблизу, щоб подихати свіжим повітрям і насолодитися останніми сонячними промінчиками перед настанням холодів. По дорозі у парк Джівон заснула у колясці, і Джійон уже бувало вирішила повернутися додому, але погода була така гарна і так манила, що вона вирішила таки прогулятися. Через дорогу від входу в парк відкрилася кав’ярня, і в честь відкриття пропонувалася знижка на напої. Кім Джійон купила собі пластянку американо і присіла з нею на лавочку в парку.
Джівон спала так міцно, що у неї з привідкритого рота текла слина. Кім Джійон уперше за тривалий час могла справді насолодитися кавою, сидячи у парку. На сусідній лавці відпочивали декілька офісних працівників віком 30+ і пили каву з тої ж кав’ярні, що й Джійон. Хоча Джійон знала, які вони вимотані та втомлені роботою, вона не могла перестати поглядати на них із заздрістю в очах. Один із чоловіків раптом зиркнув на неї і щось тихо сказав своїм колегам. Джійон не могла розчути все, але деякі фрагменти їхньої бесіди таки долинули до її вух. Я б теж хотів жити за рахунок чоловіка... тинятися без діла, попиваючи каву... везе паразиткам... запам’ятайте, хлопці, я нізащо не женюсь на кореянці.
Джійон, обливши собі руки гарячою кавою, стрімко вибігла із парку разом із дитям у візку. Джівон прокинулася і заплакала, але Джійон навіть не помітила цього і далі йшла за візочком. Решту дня Кім Джійон ніяк не могла оговтатися. Вона нагодувала доньку супом, забувши його розігріти, забула одягнути Джівон підгузок, перевдягаючи її, через що мусила знову повністю перевдягати в певний момент, забула вчасно розвісити випраний одяг, через що той зім’явся. Коли Дехьон повернувся з ділової вечері, було уже за північ. Він приніс цілий пакет пиріжків у формі золотих рибок з начинкою із червоних бобів. У цей момент Кім Джійон зрозуміла, що вона пропустила і обід, і вечерю. Коли вона сказала чоловіку, що весь день не їла, той спитав, що сталося.
— Мене сьогодні назвали паразиткою.
Дехьон глибоко видихнув і відповів:
— І ти через це розпереживалася, сонце? Та ці коментарі в інтернетах пишуть придуркуваті підлітки. Зустрілися б ви наживо, вони б не посміли і заїкнутися. Ніхто так про тебе не думає.
— Ні, Дехьон, я чула це сьогодні на власні вуха. Я сиділа в парку, що поряд з нашим домом, і групка офісних працівників, років тридцяти, назвали мене паразиткою.
Джійон розповіла чоловіку, що з нею сталося. У той момент вона була розгублена і присоромлена, тому все, чого вона хотіла — це якомога швидше забратися з парку, але тепер, переказуючи все заново, її охопила злість, від якої аж затряслися руки і розчервонілося обличчя: