Батько Кім Джійон врешті вирішив-таки погодитися на ранній вихід на пенсію. Світ стрімко змінювався, прийшла епоха масової комп’ютеризації, і батькові як представнику докомп’ютерної епохи було складно освоїти нову техніку. Все, на що його стало — це навчитися друкувати на комп’ютері, і то лише двома вказівними пальцями. Він і так уже відпрацював необхідний мінімум, який давав змогу претендувати на пенсійні виплати, а за достроковий вихід на пенсію передбачалася солідна компенсація. Тож поки роки дозволяють, батько вирішив «почати життя спочатку». Це рішення тата здавалося Джійон необдуманим. Хоч життєвого досвіду в неї було небагато, проте і його було достатньо для того, щоб зрозуміти, наскільки ризикованим є цей крок, зважаючи на те, що одна дитина щойно вступила в інститут, навчання у якому потрібно оплачувати, та й двоє школярів, а це теж постійні витрати. Кім Джійон постійно нервувалася через це, а от її мама, здавалося, була цілком спокійною — вона не сперечалася і не відмовляла тата від цієї ідеї.

Батько вирішив, що на гроші, які він отримає як компенсацію за звільнення, відкрити якийсь бізнес. Один з його співробітників, який вийшов на пенсію у той самий час, разом зі своїми колишніми однокласниками зайнявся торгівлею з Китаєм, і запропонував колезі долучитися. Коли батько розказав мамі, що збирається інвестувати більшу частину грошей у цю торгівлю, думка матері була категоричною:

— Усі ці роки ти важко працював для того, щоб забезпечувати сім’ю, за це я тобі щиро вдячна. Тепер просто відпочинь. Розважайся, роби що хочеш, але про цей Китай і торгівлю з ним — навіть не думай. Якщо ти посмієш інвестувати в це діло хоча б копійку — я тієї ж секунди подам на розлучення.

Батьки Джійон були не з тих пар, які яскраво демонструють свої почуття одне до одного, але мінімум раз у рік вони обов’язково вибиралися удвох у якусь подорож, а також час від часу ходили на побачення — в кіно чи ресторан. Батьки ніколи не сварилися при дітях. Навіть коли потрібно було приймати серйозні і непрості рішення, мама старалася ненав’язливо ділитися своїми думками з татом, і той зазвичай дослухався до них. Першим великим рішенням за всі двадцять років шлюбу, яке батько прийняв, не порадившись із мамою, був якраз вихід на пенсію, а тепер ця суперечка через бажання тата інвестувати у торговельний бізнес загрожувала стати справжнім яблуком розбрату.

Холод у стосунках між батьками після сварки відчувався постійно. Якось, коли тато, збираючись кудись, рився у шафі у пошуку необхідної речі, він спитав у дружини: «Де воно?» Мама мовчки витягнула з шухляди комода синій кардиган. Тато знову попросив знайти йому «ще оту річ», на що мама, не уточнюючи, що саме він має на увазі, простягнула чоловікові чорні шкарпетки. І навіть коли він попросив подати йому «цейво», мама моментально принесла і допомогла застібнути наручний годинник, примовляючи:

— Бачиш, я розумію тебе без слів, а все тому, що я знаю тебе краще, ніж ти сам себе. Є багато речей, які тобі легко вдаються, але це точно не торгівля. Серйозно, не лізь ти в цей китайський бізнес.

Батько здався і відмовився від ідеї інвестицій у торговельний бізнес, але сказав, що натомість спробує відкрити щось своє. Мама продала квартиру, яку колись купила як інвестицію і яку тривалий час здавала в оренду, на чому заробила непогані гроші. Цієї суми разом із компенсацією, яку отримав чоловік, було достатньо, щоб подружжя придбало комерційне приміщення на першому поверсі новозбудованого бізнес-центру. Хоча будівля центру не була розташована поряд з проїжджою частиною, та й загалом розташування її виявилося не найвдалішим, ціну за приміщення попросили немалу. Зваживши всі за і проти, мати все ж вирішила, що це вигідна інвестиція. Вона керувалася тим, що новий бізнес-центр оточували старі будівлі, які поступово зносили, щоб побудувати нові багатоповерхові житлові комплекси, у яких житиме багато людей, і краще вже завчасно купити приміщення для ведення бізнесу, хай навіть за досить високу ціну і у поки незаселеному районі, ніж щомісяця платити орендну плату.

Першим їхнім бізнесом став ресторанчик, який спеціалізувався на приготуванні ччімтак — гострої тушкованої курки з овочами. Такі ресторанчики були особливо популярними в ті часи, тому коли вони відкрилися, відвідувачів спершу було так багато, що черга з бажаючих скуштувати курку сягала вулиці. Але ця популярність тривала недовго. Бізнес не був збитковим, але й заробити нічого не вдавалося, тому тато прийняв рішення закрити ресторан. Наступною спробою став ресторанчик, у якому вони готували курку-гриль. Хоч згідно з назвою то був гриль-бар, та фактично то був пивний бар. Татові доводилося працювати з дев’ятої вечора до шостої ранку, що, звичайно, негативно відобразилося на його здоров’ї, і їм знову довелось закрити свій бізнес — цього разу через те, що стан здоров’я тата різко погіршився. Третьою спробою стала пекарня, відкрита за франшизою, але за короткий час поблизу відкрилося декілька точно таких самих пекарень, та ще таку ж пекарню відкрили у будівлі навпроти. Цей бізнес теж йшов мляво, тому досить скоро більшість пекарень закрилися. Татові вдалося протриматися трохи довше за рахунок того, що їм не потрібно було платити оренду, але і йому довелося врешті-решт здатися і закрити магазин, коли неподалік відкрилася велика кав’ярня із власною випічкою.

Коли Кім Джійон перейшла у випускний клас, атмосфера в домі стала такою ж напруженою, як і в ті часи, коли випускницею була її сестра. У спробах врятувати свій бізнес, щоб забезпечити дітям майбутнє, батьки забували про їхнє теперішнє. Більшу частину свого випускного класу Джійон була змушена присвятити не стільки навчанню і підготовці до випускних іспитів, скільки пранню і прасуванню своєї та братової форми, приготуванню обідів, контролю виконання братом домашнього завдання та іншій роботі по дому. Іноді, коли Джійон ставало особливо важко і хотілося все кинути, вона згадувала слова сестри, яка обіцяла, що університетське життя гарантуватиме Джійон дві речі — втрату зайвої ваги і появу хлопця. Своїм прикладом Инйон демонструвала, що це — не пусті обіцянки, адже сестрі й справді вдалося схуднути і знайти хлопця, тому, згадуючи це, Джійон з новими силами бралася до роботи.

Джійон вдалося непогано скласти випускні екзамени, але вона була не впевнена, чи зможуть батьки оплатити навчання в університеті. У якийсь з днів, коли мама ненадовго забігла додому, щоб приготувати щось поїсти дітям, Джійон почала говорити про те, як вона переживає за виручку з батьківського ресторану і за здоров’я тата. Кім Джійон не могла спитати маму про те, що її насправді турбує, бо боялася, що мама розплачеться чи скаже, що Джійон повинна сама розібратися з цим питанням, якщо хоче навчатися в університеті. Але мамі вдалося одним реченням заспокоїти Джійон:

— Ти, головне, вступи, а ми подумаємо, де дістати ­гроші.

Кім Джійон вдалося вступити на гуманітарний факультет одного із сеульських університетів. Оскільки у членів сім’ї не було часу розбиратися і допомагати Джійон зі вступом, це був її особистий вибір і результат її зусиль. Як і сказала мама, Джійон вступила, тепер прийшов час переживати за оплату. Мама Джійон чесно призналася, що на даний момент у них є сума для оплати першого року навчання:

— Але ти не переживай, якщо за цей рік справи у нас не підуть краще, ми продамо квартиру чи магазин і обов’язково оплатимо все.

У день випуску Кім Джійон вперше напилася. Кім Инйон покликала молодшу сестру і двох її подруг пити соджу[16]. Джійон соджу тоді здалось навдивовижу солодким та смачним, вона перехиляла чарку за чаркою і непомітно для себе так напилася, що її просто вирубило. Инйон мусила тягнути сестру додому на собі. Батьки, побачивши у якому стані повернулися їхні діти, лише з докором сказали старшій: «Ну і чого ти вчиш свою сестру?» Але самій Джійон ані словом не дорікнули.