Один по одному, вони стали на коліна перед Робертом, і почалася літанія, яка могла видатися смішною, якби не ніж першого, не топірець другого і не кий у третього.

Роберт сотворив знак хреста над трьома головами, на яких роїлися воші. Двоє хотіли вже підводитися, коли третій спитав:

— А чи могли б пробачити нам і все інше?

— Усе інше?

— Ті гріхи, яких ми ще не скоїли?

Двоє інших дивилися на нього, застиглі від захоплення. Я почув, як вирвався короткий сміх, і мені знадобилася ціла мить, щоб зрозуміти, що то сміявся я. Троє злодюг зміряли мене недобрим поглядом. Я прокашлявся, намагаючись залишатися повністю нерухомим.

Найменший продовжив рівним голосом:

— Як, наприклад, вбивство монаха і його супутника.

Запала тиша. Ніч на мить затамувала подих. Роберт і оком не зморгнув, коли давав їм відпущення гріхів. Троє чоловіків підвелися, струснули головами, наче вийшли з води. Вони хвильку вагалися, перш ніж налягти на ноги.

І клянуся, коли вони вже відійшли кроків на десять, Роберт покликав їх:

— Гей!

Я спіймав його руку і стиснув її. Він лагідно усміхнувся.

— Ви забули ось це.

Він кинув їм шкіряного мішечка, в якому подзвякували монети. Найбільший, озброєний києм, кинувся назад, та двоє інших його втримали. Озброєний сокирою потряс піднятим кулаком і щось прокричав. Незабаром вони зникли в сутінках. На тремтячих ногах я пішов підібрати гаманця, тоді як Роберт роздмухав вогонь і знову закутався у свого плаща.

Здавалося, звуки ночі повертаються один по одному: зашелестіло листя під подихом вітру, застрекотали невидимі комахи, десь скрипнуло кілька разів дерево. Над нашими головами в небесах почався рясний зорепад.

Решта нашої подорожі минула без пригод. Щоб дістатися до Гори, нам знадобилося три тижні і шість днів. Пізніше я довідався, що зазвичай Роберт подорожував в екіпажі або ж, за потребою, верхи. Я посміхався, коли думав, що змусив його до такого своєрідного паломництва, а потім я надумав, що, можливо, він саме й потребував довгої мандрівки пішки.