— Клас! Пересувне вікно! — у захваті вигукнула Джмеленя.
Вперше Дзвінка і Дмитрик побачили крізь діряве відро новий для них підводний світ: пуголовків, личинки жуків і бабок, тритонів, сяючі зграйки лякливих карасиків і барвистих маленьких мересниць, які під ними плавали, бавились, ховались у водоростях і шмигали в товщі води.
Пліт поплив між очеретяними й рогозяними стінами. Поміж двома затопленими гілками з’явився гамак, біля якого і приводнився Тиціан.
— А це моя спальня. Одна стіна рогозяна, друга очеретяна, а стеля рдесникова. А он і Тиціанова картина. Батько подарував мені її на повноліття.
На гілці в металевій рамці висіла картинка з напіводягненою товстулею, яка замріяно дивилася вгору. Біля картини на шнурочку висіла золота каблучка з осяйним блакитним камінчиком.
— А це моя вітальня, — далі коментував водяник. — Стіни з валіснерії, а стеля з гілок вавилонських верб. Як вам такий дизайн?
— Супер! А що за перстень? — запитала Дзвінка, розглядаючи дорогоцінність.
— З ним пов’язана давня історія. Колись на місточок до острівця прийшли дві біляві дівчини зі своїми однокласниками. Одна з білявок насміхалася над хлопцем, а той ненароком штовхнув її у воду. Так каблучка злетіла з її пальця. Я підібрав перстень і повісив сюди.
— А чому не віддав?
— По-перше, щоб не лякати намарне людей, а, по-друге, існує водяний закон: що загубилося у воді, належить підводному світу. Його віддавати не можна, хіба хтось випадково знайде.
Плотик розсунув вербове гілля, під яким заховалася справжня підводна кімнатка з металевим столиком, кріслами обабіч і прозорим пакетом, у якому зависла велика бульбашка повітря.
— А це що за кулька з повітрям? — запитав Дмитрик, застромлюючи голову глибше у відро.
— Це мій авіаріум. Ну ви ж тримаєте вдома акваріуми з різними підводними мешканцями. А водяники тримають авіаріуми з повітрям. У мене живуть два кубинські таргани.
Придивившись, діти помітили в повітряній бульбашці великих коричневих тарганів з бежевими крилами.
Далі пліт проплив над Тиціановою кухнею. Поміж стінами з високої осоки стояв старий кухонний креденс (а як він був з дуба, то й не гнив), збоку від нього виблискував старий металевий умивальник, а ще вбік — дубові столик і ослінчик. По столу повзали великі равлики із закрученими на гострий кут мушлями.
— Це мої домашні ставковики, прибирають стіл після обіду.
Від кухні кілька сходинок із плаского каміння вели до стежки. Вздовж них на шнурку висів Тиціанів одяг.
— Ти сушиш випрані речі у воді? Та вони ж ніколи не висохнуть! — здивувалася Джмеленя.
— Я їх не сушу, а мочу. Коли вони нормально намокнуть, можна буде покласти їх до шафи, — пояснив водяник.
— А як же ти переш одяг?