— Він спустився вниз і засунув за собою люк! — здогадався хлопчик.

— Не сантехнік, а амфібія якась! — здивувалася Дзвінка. — Ходімо звідси. З ним усе гаразд. Просто він дуже дивний!

— Почекай! — Дмитрик присів біля люка. — Тут є щілина! Можна відтягнути люк і зазирнути вниз!

— Навіщо? — насторожено глипнула Джмеленя.

— Як навіщо? Простежити за сантехніком! Він же потенційний каналізаційний шпигун!

— Я думала, що сьогодні ти шпигун, бо ти шпигував за сантехніком!

— Одні шпигуни, рідні, завжди шпигують за іншими, чужими!

— А чому ти вважаєш його шпигуном?

— По-перше, він з’явився в нашому районі несподівано! По-друге, залишає за собою мокрі сліди! По-третє, вміє не дихати під водою, як йоги! У розвідці їх такого навмисне вчать! По-четверте, він узяв гайковий ключ і заліз у каналізацію. Хіба цих доказів не досить?

— А нащо йому в каналізацію?

— Як нащо? Робити диверсію! От закрутить унизу якийсь кран — і наша підземна річка Полтва потече в інший бік! Усе заллє рідкими відходами! Або підсипле нам у водопровід біологічну зброю!

— Як можна підсипати зброю?

— Ну, не пістолети чи гармати, а такий білий порошок, від якого в нас почнуться видіння. І ми станемо сновидами! Ти що, зовсім шпигунських романів не читала?

— Чесно кажучи, ні. Я люблю казки. Може, краще когось покличемо, щоб послідкував за сантехніком?

— Ми вже поліцію кликали! У них упереджене ставлення до дітей! Самі зупинимо шпигуна!

Дмитрик сів на хідник, уперся ногами в каналізаційний люк і почав його штовхати. Дзвінка потягнула люк на себе, й вони трошки зсунули його вбік, хоча зробити це було ну ду-у-уже важко. З’явилася щілина, у яку діти вже могли пролізти.

— Ти старша. Лізь першою!

— Там темно!

— У мене є ліхтарик!

— Тоді ти й лізь першим!