— Була щойно твоя Христя в мене, — проказала у слухавку, не вітаючись. — Віддала я їй ту пляшечку, що від тебе отримала. Трохи налякала й розповіла, що має робити. Вона, звісно, повагається, та зрештою все підсипле, як треба. Я свою роботу зробила. Коли розрахуєшся?
— Не хвилюйтеся, матушко! Завтра зустрінемося, і я віддам гроші, як домовлялися. Спасибі, бувайте.
Люська вимкнула телефон. Вона сиділа в червоному шкіряному кріслі в розкішному номері готелю «Русь» над чашею Олімпійського стадіону. Була вбрана у вишукано просту білу сукню та низку справжніх крупних перлів, які, втім, зрадницьки підкреслювали її трохи закоротку шию. Спиною до неї біля вікна стояв високий, чорнявий з сивиною чоловік у класичному темно-синьому костюмі. Не озираючись, він запитав:
— Ну що, ця шарлатанка все зробила правильно?
— Вона не шарлатанка, Бєня, а цілком професійна ворожка...
— Люсі, — перервав чоловік, підходячи до крісла, — я тебе безліч разів просив не називати мене цим одеським прізвиськом. Моє ім’я — Бенціон, а не Бєня! «Шарлатанку» забираю назад, вибач. А ця твоя подруга, Христина здається, нічого не переплутає чи не прохопиться хлопцю?
— Ні, вона аж надто сильно запала на Аскольда.
— Воістину: не існує сили страшніше, ніж жіноча цілеспрямованість, підкріплена жадобою та хіттю.
— Наче не можна сказати те саме про чоловіків!? — обурено спитала Люська.
— У випадку з чоловіками додається ще і марнославство, — самокритично визнав Бенціон. — Поза тим, — потер він випещені руки, — підемо вечеряти до ресторану. Сьогодні ми заробили на шампанське з лобстерами. Хоча, звідки тут візьмуться хороші лобстери?
Дорогою додому Аскольд подумки весь час говорив із Книгою. Відтак кепкував над собою: солідного віку чоловік (майже двадцять років!), а поводиться немов дитина, що розмовляє з іграшками. Хоча, схоже, знайдена «іграшка» багато на що здатна.
Вдома він перш за все поклав Книгу до свого столу, поїв на кухні нерозігрітого борщу і поспішив повернутися до своєї знахідки. Ставши перед вільною від меблів стіною, він, тримаючи важкувату Книгу в лівій руці, міцно притиснув праву до її чорної обкладинки. Одразу перед ним з’явилася знайома сіро-зелена брама. Зробивши крок уперед, Аскольд опинився у тій самій печері на високому березі річки. Книга залишалася між стиснутими долонями. Крок назад — і він знов у своїй кімнаті. Прибрав праву долоню з обкладинки — брама зникла.
Аскольд знайшов свій старий похідний рюкзак, вкинув туди складаний ніж, пів буханця хліба, бляшанку ковбасок, пляшку мінералки сіль, цибулину, сірники, мобільний, зубну щітку й пасту. До кишені навіщось поклав гаманця з кількома дрібними купюрами, студентським проїзним квитком, а також запасною чіп-картою для мобільного телефону. Написав записку мамі, що за завданням професора має терміново поїхати до Переяслава-Хмельницького. Звісно, брехати негарно, але як написати правду, то щонайменше станеш причиною матусиного хвилювання, а то ще й під виглядом доброзичливої випадкової розмови тобі приховане обстеження у психіатра влаштують.
Аск запам’ятав, що годинники на стіні й на екрані мобільного показують один і той самий час — сімнадцять хвилин на шосту. Він створив браму і подався у мандри незнаним світом. З рюкзаком на плечі, у футболці, джинсах і кедах.
Опинившись на знайомому березі, він перш за все переконався у наявності мобільного зв’язку. Рівень сигналу був максимальним.
Сонце вже хилилося до небокраю. Аскольд почав обережно спускатися до річки. Навкруги, як і раніше, співали пташки й шуміли на лагідному вітерці кущі. При самому березі росли верби. Вода у річці була прозора, коричнювата й тепла. І жодної людини чи її сліду.
Позаздривши сам собі, що отримав у власне розпорядження, майже у своїй квартирі, персональні пляж, парк і купу потенційно можливих пригод, хлопець спробував зорієнтуватися.
Сонце хилиться до обрію в нього за спиною. Отже, протилежний берег є східним. Сама ж річка струменить чітко з півночі на південь. Запам’ятавши обриси берега і примітну похилену вербу, Аскольд рушив униз за течією.
Погода як у середині липня. Віє теплий вітер. Листя вже втратило ніжні відтінки весняної молодості набуло темно-зеленого соковитого кольору. Іти важкувато: ані стежки, ані смуги піску вздовж берега. Кущі верболозу ростуть при самій воді. Вітерець розганяє численну мошкару. Над різнобарвними польовими квітами в’ються джмелі й маленькі чорні бджілки. З-під ніг вистрибують сотні коників і тікають ящірки. Літні пахощі різнотрав’я паморочать голову.
Попереду виникає невелика затока, у неї вливається зовсім вузький, але глибокий струмок. На іншому його боці припала до води чимала темно-руда тварина. Рогата голова піднімається, і великі очі дивляться на Аскольда. Лось. Звичайний лось, якого доводилося бачити і в зоопарку, і в лісі неподалік Виноградаря.