Набрав номер капітана Кушніра, начальника поліції й командира нацгвардійців. Телефонна нарада була короткою – видати повний боєкомплект і виступати. Підняли по тривозі все, що було під рукою.

Загін спецпризначенців майор Гайворон узяв під свою руку. Покладатися на лейтенанта Бистрякова після тієї стрілянини в лісі побоювався. Можливо, і зараз нічого би не сталося, якби той мажор не начудив на болоті. Але дітися нікуди, мусимо ще трохи терпіти це таткове щеня, що плутається під ногами. Нічого: прийде час, і прищипнемо хвіст цуценяті, а при нагоді – і його таткові.

Гайворон взагалі не любив стрілянини – то не його метод. Але ситуація якимсь чином вийшла з-під контролю. Мало статися щось насправді екстраординарне, щоб сумирні поліщуки так завелись. Керівника району викрадено, можливо вбито. Якби останнє отримало підтвердження, майор не надто б засмутився, бо Додік уже набрид йому гірше редьки. Водночас його водій, старший прапорщик і, як він здогадувався, генералів стукач, зараз веде бій у селі. І ця втрата не надто б його засмутила, проте, якщо дійде до генерала,– його кар’єрі все одно гаплик, а можливо, й гірше, бо надто цінною інформацією володіє.

Гайворон сидів на задньому сидінні другої автівки в колоні й напружено міркував:

«Можливо, це через ту дівку? Ні, така мовчатиме, надто вже любить своє чадо. Ця схема завжди спрацьовує на сто відсотків. Може, той втікач?.. Навряд чи. Але чому Додік і його водій разом опинилися в цій бучі? Бикуватий телепень і садист із кримінальними схильностями знайшли-таки один одного… Можливо, напилися до свинячого вереску й утнули щось таке, чого навіть місцеві не пережували… Ні, якщо ті курви виплутаються й цього разу, власноруч пристрелю.– Гайворон з ненавистю стиснув щелепи.– Або помилую – і в ООС, на передок. Під “Гради”!»

Ледь встиг заспокоїтися, коли доповіли, що дорогу попереду заблоковано.

– Висуньте броню наперед і протараньте загородження, або об’їдьте лісом!

– Там кругом завали, а на дорозі барикада із якоїсь старої техніки.

– Ого, вправні хлопці. За півгодини підготувалися. Мені потрібна інформація про осіб, які організували оборону! Тут рука вправна, певне, із Майдану чуваки, знайомий почерк.

– У нас у селі лише одна позаштатниця…– почав був Кушнір.

– Ти про Людмилу Черв’як?

– Ви в курсі?

– Сам вербував,– підморгнув Гайворон.– Та скільки б їх у вас не було, я маю знати, хто там верховодить. Все і про кожного. Зараз усім підрозділам стати табором, без нагальної потреби не стріляти. Почнемо тягти час, спробуємо домовитися. А як ні, то вже завтра треба підключати військових і брати цей гнійник в облогу. Головне – не дати тій заразі розповзтися по інших селах!

– Я змушений доповісти керівництву,– нахмурив брови Кушнір.

– Давай, капітане, трохи почекаємо – ранок вечора мудріший! – Гайворон, широко посміхаючись, зверхньо поплескав молодшого за званням офіцера по плечі.

І відвернувся, аби приховати хижий зблиск, що промайнув у його очах.