– Видно її? – Він прив’язав каное до човна й заліз у нього.
– Нє. Але вона там, чувак. Вона десь там.
Подяка
Струан – вигадане місто, але в моїй уяві воно розміщене біля північної межі широкого й прегарного краю озер, скель та лісів під назвою Канадський Щит, на півночі Онтаріо. Я уявляю його західніше та трохи північніше справжнього – й куди більшого – міста Нью-Ліскерд, і хотіла б подякувати його мешканцям та жителям сусідніх територій за допомогу й розповіді про те, як жили люди «там, на Півночі» в минулому. Зокрема, дякую Джорджу Дюковаку за те, що відповів на мої численні питання, а також розлучився з рідкісним примірником «Лікаря на Півночі» Кліфорда Г’ю Смайлі.
За те, що поділився зі мною знаннями та спогадами про те, як воно насправді було працювати сімейним лікарем на Канадській Півночі в минулі часи, мені хотілося б подякувати лікареві Джеку Бейлі з острова Манітулін, що в провінції Онтаріо. Реалістичне зображення такого життя криється у подробицях – дзвінок на причалі, система добровільного переливанні крові від людини до людини – і дізнатися їх я могла тільки від того, хто про них знав із власного досвіду.
За подальшу допомогу з інформацією щодо медицини я висловлюю подяку Джейн Бремнер із Лейкфілда, Онтаріо, лікарям Оскару Крейгу та Елісон і Девіду Елліману, що всі троє мешкають в Англії. Будь-які помилки, медичні й немедичні, – це лише моя провина.
Особливо корисними в моїй роботі стали такі книжки:
«Втрачені роки 1929–1939: спогади канадців, що пережили Велику Депресію» Баррі Броадфута
«Шість років війни 1939–1945: спогади канадців на батьківщині й за кордоном» Баррі Броадфута
«Там, на Півночі: путівник по дикій природі Онтаріо від мошок до північного сяйва» Дага Беннета та Тіма Тайнера
«Як усе було» Дейва Макларена
«На початку: історія Нью-Ліскерда» Едни Ліліан Крейвен
«Домашня ферма: практичний путівник до хорошого життя» Поля Гейні.
Веб-сайт газети публічних записів – безсумнівно, один із найкорисніших дослідницьких інструментів для письменника – надав мені доступ до архівних примірників «Теміскеймінг спікера», починаючи від 1906 року. Назва газети з роками змінювалася, але, щоб спростити, я покликалася на неї як на «Теміскеймінг спікер» по всьому тексту. Я вдячна газеті за її заголовки, а також за надання інформації й чудове змалювання життя у регіоні Теміскеймінга.
Також мені хотілося б висловити подяку моїй агентці Фелісіті Рубінштейн із «Лутьєнс і Рубінштейн» та моїм видавцям, Елісон Семюель із «Чатто і Віндус», що в Лондоні, Луїзі Денніс із «Кнопфт Кенеда» та Сюзан Каміль із «Даял прес» у Нью-Йорку за їхню терплячість та підтримку.
А ще дякую Аманді Мілнер-Браун, Норі Адамс, Гіларі Кларк та Карен Соломон за корисні коментарі та підбадьорливі слова в процесі роботи над книжкою.
Також, понад усе, величезна подяка моїй сім’ї: братам, Джорджеві й Біллові, за їхню допомогу з усім, пов’язаним із Північчю, – без їхніх знань та помочі я навіть не наважилася б на цю книжку. Синам, Ніку й Натаніелю, за їхню незмінну підтримку (і спасибі, що знайшов той веб-сайт, Ніку). І нарешті, сестрі Елеанор та чоловікові Річарду. Моя вдячність їм обом не має меж.
Про автора
Мері Ловсон (1946) – відомий канадський прозаїк, авторка трьох великих романів, кожний із яких ставав подією літературного життя США і Канади.
Ловсон народилася на південному заході канадської провінції Онтаріо, її дитинство минуло у містечку Блеквел. Закінчивши університет Макгілла за фахом «психологія» та отримавши ступінь бакалавра, майбутня знаменитість вирушила до Великої Британії, де довгий час працювала промисловим психологом і там же узяла шлюб із колегою-психологом Річардом Моббсом.