Спецпризначенці KaPo зняли свої «галіли» і націлились, та Ґейбл заволав «Стоп!» і махнув опустити зброю. По той бік мосту на якусь мить озирнулась Домініка — почула крик Ґейбла, — та її засліпило світло прожектора. Вона помітила темну купу фігур навколо чорної маси на землі й зрозуміла, що сталося.
Вона прокричала «Ні!» один раз, у думці, та примусила себе стриматися, розслабити обличчя, вирівняти плечі. Її заштовхали до машини, натопленого «мерседеса», розкішно теплого, який тут же помчав трасою. Машину хитало на поворотах, і вона придушувала свій жах, прокручуючи о`брази Корчного. Проковтнула отруйну лють, коли ленінградський полковник у жовтому маскувальному костюмі заповнив салон автомобіля сигаретним димом.
Паралізований, нездатний поворухнутися, нездатний думати, Бенфорд поглянув на МАРБЛа. Нейт похилив голову, в нього тремтіли руки, поки він продовжував тримати на колінах МАРБЛову голову. Це була надто звіряча жорстокість; їм відібрало мову, вони не могли збагнути конечність, непоправність втрати МАРБЛового життя. Вони були приголомшені цією нескінченною зрадливістю того деспота, розмахом його немилосердності.
Усі, окрім Ґейбла. Він хутко ступив назад на дорогу і звів бінокль. На російському боці товклися в мішанині силуети; в ніч віддалялися задні фари люксового седану. Ґейбл достеменно не знав, чи бачила Домініка, що сталося, однак сподівався, що таки бачила. «Господи, благаю, зроби так, щоб вона дізналася про те, що сталося».
Навколо них клубочився туман, сповнюючи повітря вологою, торкаючи спокійне обличчя МАРБЛа. А посеред мосту лежало покинуте мокре пальто старого.
Подяка
Перераховуючи всіх, хто так чи інакше допоміг мені в написанні цієї книги, я здивувався, як же багато їх було. Тож мушу висловити свою подяку їм усім.
Хочу почати зі свого літературного агента — незрівнянного Слоана Гарріса з «International Creative Movement», котрий, коли я тільки починав роботу, був мені за керівника і наставника, а далі — непохитним оборонцем рукопису. Я переконаний, що в минулому житті Слоан був далекоглядним венеційським дожем або ж візантійським султаном-завойовником. Без нього ця книга не побачила б світу.
Велика подяка решті команди ICM, включно з Крістін Кін, Широю Шиндел та Хізер Карпас, бо всі вони є втіленням терпіння як найвищої чесноти.
Також я завдячую своєму редактору з видавництва «Scribner», легендарному Коліну Гаррісону, який, із точністю картографа редагуючи рукопис, водночас вчив мене гарно писати. Його відданість науці й мистецтву письменства є безмежною, й він просто таки невимірно покращив остаточну версію. Без нього цій книзі бракувало б повноти.
Окрім того, дякую всім працівникам видавництв «Scribner» та «Simon & Schuster», включно з Каролін Рейді, Сюзан Молдов, Нен Ґрегем, Роз Ліппель, Браяном Белфіліо, Кеті Монаґан, Тел Ґорецкі, Джейсоном Гоєром, Бенджаміном Голмсом, Емілі Ремез та Дейвом Коулом, за їхню підтримку, підбадьорення і теплий прийом до родини «S&S». Особлива подяка Келсі Сміт за її старанну працю. Всі ці люди несуть колективну відповідальність за створення цієї книги, хоч я й поспішу запевнити, що будь-які помилки у мові, реаліях чи наукових фактах є виключно моїми.
Не можу не подякувати своїм друзям, які допомогли мені взятися до справи і чиїх імен я не можу назвати тут. Вони самі знають, про кого я кажу: проникливий Дік К. з Беверлі-Гіллз, еклектичний Майк Дж. з Верховного суду США та суперпрокурор Фред Річман, також із Беверлі-Гілз.
Звісно, цієї книги не було б без моєї кар’єри в ЦРУ, цілого життя, розділеного з сотнями колег, починаючи від академії і далі до друзів, здобутих у Ленґлі й усіх закордонних операціях, в яких я брав участь впродовж тридцяти років. Багато хто з них і досі відносно молодий. Я салютую їм усім.
Будучи молодим офіцером ЦРУ, я отримував (вряди-годи) не надто м’яке наставляння і шефство від цілої низки старших офіцерів, таких як Клер Джордж, Пол Редмонд, Бертон Ґербер, Террі Ворд і Майк Бернс, керівників надзвичайного таланту і непохитного патріотизму. У ті дні в Оперативному управлінні їх називали не інакше як «баронами». А ще я мав нагоду поспілкуватися з лаконічним Джеєм Гаррісом, фізиком-ядерником, котрий згодом став офіцером оперативного відділу; разом із ним ми розробляли внутрішні операції на Кубі Кастро.
Мої зять і невістка Вільям і Шерон Метьюз вносили критично важливі поради, а мої доньки Александра і Софія не раз нагадували автору цієї книги, що у «Вулворті» вже давно не продають восьмидоріжкових магнітофонів.
Зрештою, я вдячний своїй дружині Сюзанні, котра й сама є ветераном ЦРУ з тридцятичотирирічним стажем, за те, що розділила зі мною нескінченно мінливе життя, за пізні ночі, ночі спостереження, ночі евакуації, за двох неймовірних доньок і за виявлене нею терпіння, доки я писав.
Про автора
Джейсон Метьюз є відставним офіцером колишнього Оперативного управління ЦРУ, яке нині називається «Національною секретною службою». Свою понад тридцятитрирічну кар’єру він провів у численних закордонних операціях, збираючи розвіддані для національної оборони, спеціалізуючись на роботі в закритих зонах. Метьюз проводив вербувальні операції в Радянському Союзі, Східній Європі, Східній Азії, на Близькому Сході та в Карибському басейні, а як начальник різноманітних резиденцій ЦРУ керував таємними місіями проти програм країн-ізгоїв із виготовлення зброї масового ураження, а також співпрацював з іноземними партнерами в антитерористичних операціях. Нині живе в Південній Каліфорнії.
Літературно-художнє видання
Метьюз Джейсон