Юрий Винничук

В сказке-повести Юрия Винничука "Место для дракона" всё переворачивается с ног на голову. Принято считать, что Дракон – это кровожадное существо, пожирающее крестьян и закусывающее молодыми девушками; Князь – спаситель, опора бедных и угнетённых. И, конечно, несколько бесстрашных рыцарей для полноты картины. Но в этой повести всё оказывается не так просто. В каждом из нас скрыт свой Дракон и свой Иуда, которые дремлют до тех пор, пока обстоятельства не заставят их пробудиться в свой час. Также в каждом живет Тайный Советник, умеющий говорить возвышенные слова с нужной интонацией. После его речей не остаётся сомнений, что убийство – при грамотном обосновании – не является преступлением, а, возможно, даже подвигом. Вооружившись мыслями о судьбе Государства и объявив кого-то врагом, можно совершать любые подлости, не стесняясь использовать любые методы. Ведь цель свята. Для глубины восприятия автор сделал Дракона не просто безобидным персонажем. Дракон Григорий, восьми лет от роду, любит людей, пишет стихи и занимается разведением клумб. В его душе столько любви и чистоты, что он сознательно идёт на заклание ради того, кого считал другом, ради навязанных этим «другом» псевдосвятых целей. Книга заставляет задуматься о подмене истин. О том, как часто мы возвышаем свои личные нужды, превращая их в высокие цели. И беда тому, кто на нашем пути окажется полон любви и чистоты – он станет первой жертвой нашего обмана с собственной совестью. Книга проникает до глубины души и честна до жестокости. Её лейтмотив перекликается с жуткими строками из пьесы Шекспира «Ричард III»: Бывает зверь свиреп, но и ему знакома жалость. Нет жалости во мне, а значит, я — не зверь.

На окраине Львова находится свалка-лабиринт, размером с небольшой город. Люди, обитающие там, медленно стареют, пьют вино «Червоний Сажотрус», поддерживают партизанские движения по всему миру, размышляют о высоких материях и мечтают выбраться из глубокого подполья, чтобы показать всем, где зимуют раки. Главный герой забредает в этот лабиринт в поисках загадочной девушки, которая жила и умерла в его сознании. Мысли, как оказалось, способны материализоваться. У автора нет проблем с фантазией, а его юмор может быть потенциально опасен для читателя: иногда существует риск вывихнуть челюсть от смеха. В книге раскрывается множество до сих пор неизвестных исторических «фактов»: например, история с запорожскими казаками, которые на самом деле выращивали бананы в оранжереях! В этом тексте можно найти отсылки как к классике, так и к современной массовой культуре, что в сочетании с большим количеством поэтических скетчей и сложной игрой с языком создает текст, который трудно воспринимать, но он живой и дышащий. українською: Роман Юрія Винничука «Мальва Ланда» – справжній виклик для сучасного читача, вже хоча б тому, що нині рідко кому вдається подужати 540 сторінок. Стільки в українській прозі вже не пишуть ані Шевчук, ані Загребельний. Однак найвитривалішим гедоністам текст приносить тотальне задоволення, яке межує з еротичним, а іноді навіть переростає у щось замежове або, як дехто каже, трансцендентне. Винничук, як відчайдушний еротоман, не вміє писати інакше. «Мальву Ланду» можна вважати вершиною його творчості або, залишаючи метру простір для самовдосконалення, принаймні віховим текстом, в якому поєдналися бурхлива фантазія, постійний потяг до альтернативності, батярська ніжність і неканонічний патріотизм. Саме стоїчний патріотизм і пошуки «внутрішньої України» – України сутінкової, вечорової, андерграундової, низової, інтимної. Одне слово, підсвідомої або несвідомої. Фантазійна сміттярка, де живуть симпатичні потвори – клаки, жарівляки, каракони, дротяні удави, привиди, русалки, демони, де є Море Борщів і каву подають по-сміттярському – ось місце подій. Герої нічим не гірші від екзотичних творів, тому й мають чудернацькі імена – Бумблякевич, Фрузя, Лютеція, Ціммерман, Кузеля, Курделя, Транквіліон Пупс, Дзюньо, Шруботяг... Винничук звертається до ірреально-фантастичної реальності, яка завжди існувала всупереч офіційній і видимій реальності. Чи лише українській? Постійний потяг українців до партизанщини знаходить у завзятого підпільника Винничука свій повнокровний вияв. Читач ховається у «Мальві Ланді», немов у схроні, адже йому затишно у надреальності Винничука, в його доброті та уважності до кожної деталі, в його елегантному гуморі й ніжній печалі, повітряному цинізмі та стилістичному колориті. Альтернативна країна «Мальви Ланди» – це не Ельдорадо, якого ми ніколи не знайдемо, і не Атлантида, яку ми назавше втратили. Винничукова Україна генетично виростає з української казки – нашого «були собі дід і баба», яке вигадувалося народом не для моралі, а для чистого задоволення. Винничук взяв на озброєння казкову стратегію і не прогадав. Цей автор добре розуміється на різноманітних видах задоволення. Пошуки таємничої поетки Мальви Ланди – це насамперед пошук ідеалу. А що таке ідеал, як не вічний кайф читання, адже казки ж не читають, їх слухають! Чи матиме Винничукова казка щасливий кінець? Чи коли-небудь висохне Море Борщів? Чи знайде наш герой таємничу поетесу Мальву Ланду? Винничукова казка, як і все прекрасне на цій землі, ніколи не закінчується. Тому 540 сторінок (чи кількасот мегабайтів) – насправді мало, бо цього хочеться ще і ще, але цілком достатньо, щоб закохатися в цю прозу назавжди.

Роман Юрія Винничука «Танґо смерті» – це твір, у якому події відбуваються в двох вимірах: міжвоєнний період і сучасність. Перший вимір – це історія про долі чотирьох друзів: українця, поляка, єврея та німця, які проходять через різні ситуації. Другий зріз – це оповідь про професора Яроша, що розкриває таємницю "танґа смерті"...