— Кому як. Що я тобi ще можу сказати? Що в тебе гординя бiльша, нiж любов до Бога? I чи є вона? Думаю, що є. Бо не прийшов би сюди, не допомагав менi з якоїсь невiдомої причини…

— Ну, ти менi врятував життя. Але мене це так давило… Ну, не знаю що. Хотiлося тебе вбити, i гайки тут. Може, не вбити, але позбавитися тiєї колючки…

— Буває. В руках себе треба тримати. То собака, де захотiла — там посцяла, а ти чоловiк, вища iстота, тому повинен тримати все пiд контролем розуму, а то… — Лаврентiй махнув рукою.

— А як же бути з усiм тим, що дiється: однi живуть так, iншi так…

— Не марнуй час. У кожного своє. У кожного свiй шлях, i життя чуже не прожити, хоча так, як живуть люди, вони мало вирiзняються один вiд одного. У кожного свiй шкурний iнтерес. На те вона й людина.

— Так менi що, в попи податися?

— Отож я тобi вiд самого початку сказав, що наша розмова з тобою — це переливання з пустого в порожнє. Людинi дано розум i безсмертну душу, i вона повинна сама давати всьому цьому раду. Одне я можу тобi порадити: обернутися до Бога, почати життя спочатку, якщо можна так сказати, бо минулого не витреш, але спокуту пронеси до кiнця, щоб стати перед Творцем i знати, що5 вiдповiсти на Його запитання. Бiльше нiчого менi тобi особливого сказати.

— Що ти затарабанив: нiчого сказати, нiчого сказати. Я молодий, я хочу жити, щасливо жити, як у кiно, як повинно бути…

— Звiдки ти знаєш, як повинно бути. Якийсь дурень вигадав, що так має бути, i мiльйони iдiотiв пiдхопили цю дурiсть, бо надто смачненька казочка. Людина — це вiчна маєта. Вона колишеться, наче той маятник: вiд вiри до невiри, доки хтось цей маятник не зупинить.

— Мудро тягнеш, а що, за мене помирати пiдеш?

— Треба було б — пiшов би. Але кожному Господь вiдламав шматок життя. Тягни його по цiй землi, як борону, а ти хотiв зайцем прострибати.

— Пострибав би ти на моєму мiсцi. Глянув би тодi на тебе.

— У тебе геть закаламутнiли мiзки, Андрiю.

— Найлегше сказати, що з головою в тебе не зовсiм гаразд…

Лаврентiй надпив трохи зi свого стакана, глянув якось лукаво.

— Не я до тебе прийшов, а ти сюди. Що ти хочеш вiд злидня?

— Чесно, то я ловлю себе на думцi, що менi все частiше i частiше хотiлося б бути на твоєму мiсцi…

— Кожен вiльний вибирати собi волю, кожен вiльний дати раду своїй волi. Зупинитися нiколи не пiзно…

— А якщо… Бог вiдвернувся вiд мене?..

— То ти вiд нього вiдвернувся, а не Вiн вiд тебе.