— Вони не лишилися. Вони пiшли. Вони не лишилися… Вони пiшли, — вiн наче зiзнавався сам собi: вони не визнали мене, вони покинули мене вчергове.

— Ходiм. Ще можна все змiнити, — Iлона поцiлувала його в щоку. — Я так довго тебе не бачила.

Її невеликi, вiдтiненi червоним, красивi груди важко здiймалися, тремтiли; вона дихала збуджено, але голос, навiть для неї самої, звучав далеко.

— Iл… Iл… Iл… Ну чому воно все так…

— Не роби дурниць. Ти знову наламав дров. Для чого тобi був потрiбен цей ублюдок, що живе побiля озера?

— Напевне, нi для чого… Сам не знаю, — тихо сказав Лямур, розумiючи, що слова зараз нiчого не важать. — Але я їх ненавиджу…

— То треба вибирати щось iнше, нiж той вошивий мужик.

— Вiн менi врятував життя. I це не дає менi спокою. Здається, я б його сам пришив, так воно менi не дає спокою.

— Тьху, — зовсiм по-простому вiдповiла Iлона, вона пiдтягнула сукню, оголивши ноги.

— Ти гарна, Iл. У мене нiколи не було жiнок, гарнiших i розумнiших за тебе… Нi, щось iнше. Тут не пiдiбрати слова. Це як спиш з рiдною сестрою, але трохи iнше. Воно страшне, потворне, прекрасне водночас.

— Перестань… То все минуле, — очi у напiвпiтьмi волого загорiлися.

— Навряд… Я дуже скучаю за тобою… Дуже… — Вiн ткнувся стриженою головою у груди, i вона провела по нiй своїми довгими пальцями.

— Тобi треба вибирати, куди йти, Андрiю. Не iнакше. Борис може зробити висновки, якщо, — вона осiклася. — Iди… Iди…

— Ти хочеш мене?

— Так, — чiтко i ясно сказала вона. — Але не дам тобi, Андрюша. Ти зробив свiй вибiр…

— Я його давно зробив…

Махмуд, що сидiв у далекому кутку на крiслi й попивав шампанське, сказав:

— Нам треба мотати, бос. Бо будуть кранти… Канєц…

— Зараз, — тихо сказав Лямур, поцiлував рвучко Iлону i пiшов, полишивши її сидiти на схiдцях у глибоких брунатних тiнях, з пiднятим догори печальним, по-справжньому печальним обличчям.

Так, потiм гостi помчали, погойдуючись у м’яких сидiннях авто, повз площу, рiвними рядами домiв, з прапорами на флагштоках, а велика мельхiорова хмара тонким витягнутим язиком пролягала над передмiстям, й Iлона з дитячим захопленням слiдкувала, як все складається, наче хтось дослухається до її дiй, до її бажань.