Гості вийшли майже одночасно, і в тиші, що настала, кімната з порожніми пляшками на столі й під столом відразу стала незатишною. Масальський відкрив кватирку. І наче разом з цигарковим димом через неї почало витягати протягом і недавні веселощі. Попрощавшись з господарями, Масальський пішов до себе.
Роздягався він, не поспішаючи. Довго стояв в трусах і майці перед люстром, але відображення свого міцного мускулистого тіла так і не бачив: він думав. Думав і тоді, коли лежав у ліжкові.
Навіщо тут спецлітак? Що це за спеціальний рейс? Невже делегація полетить з Вишгорода літаком. Неймовірної Але чому ж?! Можливо, можливо, Пауль.
Ягвіц відкинув простирадло, сів і закурив. Що ж тут неймовірного? Так, це, очевидно, так. Але чому? Перестраховка?
АЗАРТНА ГРА
Назавтра Ягвіц прийшов до Чеканова на чарку горілки. Льотчик зустрів його понуро. Обличчя заспане, з жовтими плямами під очима. — Голова тріщить! — скаржився він. — Поправиться треба. Зараз Люся подасть на стіл. Сідай поки що. Кури, — подав Андрій портсигар.
— Ти що — поспішаєш? — поцікавився Ягвіц-Масальський.
— На дві години треба бути в аеропорту. Проспав. Уже чотири. Завтра вилітаю в 14.00. Іноземців веземо, — повідомив він конфіденціально.
— Так поїхали. Там і підремонтуємося.
— Можна й так. Люся, а Люся! — покликав Чеканов.
Ввійшла Люся. Привітавшись з Масальським, вона пішла до буфета.
— Ти от що… кинь це, — кивнув їй Чеканов на буфет. — Ми з Павлом у ресторані заправимось. Поїдеш з нами?
— Як хочеш, — ображено знизала вона плечима.
В ресторані аеропорту вони зустріли неповороткого літнього льотчика, що доїдав біфштекс.
— Командир корабля, — прошепотів Чеканов Масальському, підходячи до столика, за яким сидів льотчик.
— Дозвольте, товаришу майор? — запитав невеселим голосом Чеканов.
— Сідай, — запропонував той, навіть не поглянувши. Прожувавши останній шматочок м"яса, він прополоскав рот нарзаном і звернувся до Чеканова:
— Горіти б тобі синім вогнем, Андрію, за запізнення. Ну, гаразд, догулюй. Але дивися мені! — майор стукнув пальцем по порожній пляшці з-під пива, глянув на Масальського, витер салфеткою руки, важко звівся і пішов до дверей.
— Сердитий папаша, — зауважив Ягвіц.