Він трішки занепокоївся тим, на що все повертало. Я клацнув язиком, що означало, що це не має жодного значення.
Вона приходила щодня зранку, ближче до його середини, і залишалася допоки освітлення в майстерні не починало змінюватися. Увесь цей час вона сиділа, сиділа нерухомо, як статуя, тінь усмішки на вустах і в очах. Вона спостерігала за мною зі спокійною зацікавленістю, питань не ставила. У перші дні я теж не говорив, і в кімнаті було чутно тільки шурхотіння пензля по дерев’яній дошці, а ще голосне дихання гувернантки.
Коли вона йшла, я залишався сидіти біля її незакінченої картини, неспроможний відділити себе від неї. Сама думка, що за кілька днів вона вже не приходитиме в мою майстерню, була для мене нестерпною, такою ж недоречною, наче мені сказали, що я маю жити без Сонця чи без власних рук. Я знаходив певну розраду біля картини, яка була почасти її молодшою недосконалою сестрою. Однак із портретом мені також доведеться розлучитися.
Якось увечері я поставив другий мольберт поряд із тим, який тримав уже почату картину. На цей другий мольберт я поставив дубову дошку, меншу за першу, на дотик вона була як жіноча щічка. У сутінках я почав малювати на ній другий портрет Анни, наполовину портрет із портрета, а наполовину плід моєї уяви.
Обличчя було світлою маскою в оточенні її розпущеного волосся, яке перекочувалося темними хвилями. Губи ледь-ледь розтулені (чи бачив я хоч колись її зуби?) зображені розтягнутими, — це я придумав їй, — у щось середнє між усмішкою і насмішкою. Для очей я змішував свої найдорожчі порошки, аж поки не отримав пасту густу і майже безбарвну, яку я, бо нічого ліпшого не було, наніс на срібну фольгу, в якій вгадувався тьмяний блиск яєчної емульсії.
Робота над обома портретами просувалася майже в одному ритмі; на відміну від Пенелопи, яка протягом ночі знищувала виконану вдень роботу, я використовував ніч для того, щоб успішно працювати над своїм справжнім твором, якому я й присвячував години від заходу і до сходу Сонця. Я засинав, зморений утомою, з першими світанковими променями. До приходу Анни я старанно ховав будь-які сліди цього нічного портрета, але одного ранку виснаження здолало мене. Я звалився, як був, одягнений, на купу ковдр, кинутих у кутку, і мені снилися дюни, на які потроху наступало море.
Коли я прокинувся, вона стояла перед другим портретом. Побачивши їх отак поряд, моєю першою думкою стало, що моя картина була не на висоті. І моє серце стислося. Та щойно зрозумів, що я вже її не побачу, те, що стискало мої груди, перетворилося на біль.
Поки я підводився і намагався привести в порядок свій одяг і волосся, щоб надати собі хоч якогось вигляду, вона повернулася до мене і проказала ясним голосом, вказуючи на меншу з двох картин:
— Я хочу саме цю.
Мені стало снаги відповісти їй кам’яним голосом:
— Сумніваюся, що вона сподобається вашому майбутньому чоловікові, — та перш ніж злетіти з моїх губ, слова
З цього дня ми почали вести ділові тристоронні розмови, в яких гувернантка служила нам посередником, наче ми говорили не однією мовою.
— Це вперше хтось робить ваш портрет? — поцікавився я шаблонно.
Вона не відповіла, лише повела плечем, усього одним, майже непомітно. Дама в чорному взяла слово.
— Великі художники вже зображали мадемуазель. Їхніх імен, без сумніву, ви не можете не знати, таких, як... — Вона зарозуміло назвала кількох із найвідоміших художників графства. — Тож перший портрет було зроблено, коли мадемуазель мала всього один рік. Він такий досконалий, що месьє, її батько, довгий час відмовлявся з ним розлучатися і брав його з собою в поїздки. Багато інших було виконано протягом цих років. Останній — минулого літа.
— Він теж вийшов ладним, жодного сумніву. У такому разі скажіть, чому цього разу ви звернулися до мене?
Гувернантка відкрила була рота, щоб одразу ж його й закрити, наче вона щойно зрозуміла, що не має відповіді на це питання. Вона кинула короткий погляд на Анну.
— Мадемуазель, можливо, вже бачила мої портрети? — ризикнув я, захоплений гординею.
Гувернантка хитнула підборіддям на знак того, що така гіпотеза прийнятна.
Кілька місяців по тому, лежачи біля мене, волосся розкудлане, і я своїм великим пальцем слідував лінії її підборіддя, Анна скаже мені — з рожевими тінями на лілейних щоках: