Молодий Іван Сірко стояв на піщаному березі Дунаю і дивився на таємничо-сині води, що плили до Чорного моря. У його долонях важкою лежала вінок з квітів, який він сам зібрав вранці на луках біля села. Спокійний шум води, змішаний з пташиним співом, нагадував йому про його далеку землю, про українські степи та гори, що він залишив позаду.
Тривожний дзвін дзвоника зірвав Івана з міркувань. Він піднявся й побачив, що до нього підходить один із його товаришів, козак Степан, який схопив його за руку.
"Іване, час йти, настав час діяти," — промовив він серйозно.
Іван зрозумів, що настав час рушати у важливу місію, яка може змінити долю не лише його, а й усієї України. Він віддав приготований вінок Дунаю, візьме свій меч та відправиться на шлях, де його чекають небезпека, вірні друзі та нові випробування.
Іван Сірко знає, що зброя в руках козака — це не лише інструмент війни, але й символ вільності та гідності. Він готовий віддати своє життя за свою землю, за свою націю, за свою віру. І ніхто, ніколи не зможе зламати його духу, бо в серці козака — вогонь, що ніколи не погасне.
