— Одягайтесь. Залишайтесь на місці. Хто ще є у квартирі?

— Крім мене, дружина і він, — Крилач показав на суміжні двері, що вели до вітальні.

Унтер-офіцер виштовхнув звідти заспаного худенького хлопця років п’ятнадцяти. Посмикуючи, наче від холоду, по-дитячому гострими плечима, хлопець м’яв у руках картату сорочку, зиркав спідлоба на есесівців. Жінку завели теж у спальню. Рябий солдат, підминаючи чобітьми килим на підлозі, сів на низенький м’який стілець, поклав автомат на коліна і байдуже почав роздивлятися фотографії, що висіли над канапою.

Коли Гольбах зайшов у кабінет інженера, майор уже копався у купі паперів, виваливши їх з дубової шафи на підлогу.

— Допомагайте, штурмфюрер, — сказав він, гортаючи товстий рукопис. — Я буду відбирати, що треба, а ви вкладайте у папки і в’яжіть шпагатом. Тягти з собою весь архів немає потреби. Нас цікавлять лише деякі матеріали досліджень…

Архів був чималий. Та по нього, як видно, не випадково відрядили з Берліна цього майора. Обличчя його було зосереджене, наче у мисливця, який натрапив на дичину. Гольбах зрозумів, що він добре орієнтується в тих численних колонках цифр, формулах та розрахунках, якими рясніли сторінки. Майор швидко пробігав їх очима, час від часу тер перенісся, стиха вдоволено бурмотів щось, звіряючи нумерацію паперів, і, не підводячи голови, впевнено передав їх штурмфюрерові.

Через годину все, що містилося в шафі, було відсортовано. Залишився письмовий стіл. У шухлядах лежали акуратні згортки ватману. Майор розгорнув один з них, глянув на креслення, звів на Гольбаха очі, що жадібно заблищали.

Крізь розчинені навстіж двері Крилачеві зі спальні було видно все, що відбувається в кабінеті. Спочатку він спокійно спостерігав за майором, думаючи, мабуть, що німці ведуть звичайний обшук і, безперечно, не виявивши в квартирі нічого такого, що загрожувало б неприємностями йому та родині, підуть геть. Та коли Гольбах вніс з коридора чемодан, витрусив на паркет старе взуття і почав укладати в нього папери та зібгані вчетверо аркуші з кресленням, інженер захвилювався, встав з ліжка.

— Панове, там мої записи. Навіщо ви?.. — Він кинувся до дверей. — Для чого вони вам?.. Пане офіцер!..

Солдат схопився з стільця, коротким помахом руки вдарив інженера в обличчя. Той поточився, з розсіченої губи бризнула кров.

Жінка глухо зойкнула, вхопилася за серце. Хлопчик мовчав, забившись у куток.

Гольбах притиснув коліном кришку чемодана, хряснули мідні защіпки.

— Все в порядку, гер майор!

Ще раз зазирнувши у шафу та в шухляди столу і переконавшись, що там нічого вартого уваги не лишилося, майор витер хусточкою руки, зайшов до спальні.

— Мадам, ви даремно плачете. Вашому чоловікові передбачається цікава подорож і тільки… Пане інженер, ви поїдете з нами!

Крилач непевною ходою підійшов до вішалки, взяв капелюха і пальто.