- Сміття, навіть, після себе не прибрали.

Мишко спихнув ногою в траншею клапті промасленої газети й зафутболив пусту консервну бляшанку.

Не знайшовши більше нічого для себе цікавого, хлопці ще покрутилися біля виритої ями й приєдналися до гурту, що спускався до порослого терном  ярку.

 Весь яр був укритий  буйною зеленню, яка захищала джерело від сонця,  і в цьому холодку, біля старої повислої верби, з-під пластів вапняку хлюпотіло джерельце. Вода в ньому була кришталево-прозора і дуже холодна. Хлопці припали до води. Хто черпав долонями, а хто пив прямо з невеликого озерця, яке утворилося під вербою.

- Крижана! Б’юся об заклад, я можу у джерелі протримати ногу півхвилини.

- Тю, Мишко! Я й до десяти не дорахую, як ти не витерпиш. - Не повірив Василько.

- А ось дивись!

  Хлопець вставив у крижану воду ступню. Її зразу ж, ніби, стиснули льодяні лещата, кров зупинилась, а у нозі нестерпно занило і закололо тисячами голок.

- Один, два, три... – лічили хлопці. Та Мишко не дочекався, поки викрикнуть «п’ять» і швидко висмикнув ногу.

- Ну й холодна сьогодні. Позавчора я тримав півхвилини, Сашко не дасть збрехати. – Мишко шукав підтримки у високого, трохи сутулуватого хлопця, що стояв осторонь, та Сашко не поспішав підтверджувати слова друга.

І тут  зверху над головами хлопців затріщали кущі.

-  Хто цю воду п’є, буде мати добре здоров’я й довго житиме!

До юрби хлопчаків,  що галасували, схилом яру спускався бородатий чолов’яга в захисному комбінезоні. Він тримав у руках велику алюмінієву флягу. Хлопці принишкли, вони не любили зустрічей із незнайомцями, тому насторожилися.

- Із цього джерела черпали воду ще найдавніші слов’яни, які селилися тут із незапам"ятних часів.

- А ви щось знаєте про тих слов’ян? – несміло запитав Василько.

- О, звичайно, - відразу пожвавів  бородатий. - Я ж професор археології. Тут на цьому пагорбі, біля цього джерела, була найдревніша стоянка людей. Вони прийшли сюди з Південного сходу дуже давно. Навіть є гіпотеза,  що прийшли під час великого переселення народів, із далекої Індії.

- Ого! Це ж який шлях. Майже пів глобуса протопали, - встряв у розмову Мишко, він найкраще з усіх  знав географію й цим дуже пишався. Він міг, навіть, напам’ять назвати столиці всіх великих держав.

- Виходить, наші предки - індійці? -  перехопив ініціативу Василько.

- Не зовсім так; це, по-перше, гіпотеза, а по-друге, можливо саме слов’яни, або ті племена, що жили на наших землях першими заселили Індію. Якщо врахувати, що найдавніша з відомих стоянок розумних людей знаходиться на території нашої Чернігівської області, в Мізині, то можливо й такий варіант, що саме на нашій землі була колиска цивілізації.

- Оце, то так!  - загорілись очі в хлопчаків.