Вони прилетіли не з Марсу. Вони з’явились у звичайній школі. Читання думок на відстані, левітація, телепортація… виявляється, ці фантастичні здібності цілком реальні! Хто ж вони — індиго? Нова генерація надлюдей — чи безжальні виродки, здатні на вбивство? Їх бояться, ними цікавляться, їх тримають під прицілом… Що ж діяти молодому шкільному психологу Дарині Миколаївні, яка після загадкової смерті колеги-вчительки опинилася поміж двох таборів? Ставати на бік старої системи, яка намагається втримати контроль, чи захищати дітей, яких цькують зусібіч?
Фіолетові діти
Моя дорога лежить за краєм блакитних небес —
там, де білі хмари пливуть безупинно.
Коли шукаєш вогонь, знаходиш його разом із димом.
Коли зачерпуєш воду з колодязя, захоплюєш із собою місяць.
Найкращий ігровий сервер — Земля: карта всього одна, але на 6 мільярдів гравців, читерів[1] немає, адмін терплячий, але якщо вже забанить[2]…
Розділ I
1
Наді мною було небо. Блакитне, по-літньому вицвіле. Листя дерева на цьому тлі чітке, живе, прозоро-зелене. Видно тоненькі прожилки, здається, ще трохи — і побачу хлорофілові зерна.
Звідкіля я це знаю?
Байдуже…
Небо.
Листя.
Я.
Щастя…
Раптом усе закрутилося в яскравому вихорі. Швидко, ще швидше… ще…
— Дарино! Дарино Миколаївно, ви мене чуєте? — зненацька я бачу над собою дебелу, як вавилонська вежа, шкільну медсестру Оксану.
— Так, чую, здається…
— Впізнаєте?