— Ніякої творчості, спортивне самбо. — І Євген кинувся на нього.

Вони закрутилися на килимі. Попри дефіцит маси та досвіду, Сергій був прудкіший. Якийсь час йому вдавалося триматись. Він уникнув кількох підсічок і в якийсь момент мало не завалив Євгена на стегно. Але тягатися з ним сам на сам довго не міг. За дві хвилини вони завалилися на килим, причому Євген опинився зверху. Сергієві вдалося відстояти руку, та Євген миттєво заволодів ногою. Больовий прийом став неминучим. Вільною рукою Сергій застукав по килиму, рятуючись від неминучого болю.

— Ж-живи, с-синок, — весело промовив Євген, як завжди, ледь помітно затинаючись. — Ну, є ще б-бажаючі сам на сам? Н-немає? Отож…

І він скинув куртку, оголивши могутній торс. Хлопці, що залишилися в залі, заздрісно зиркаючи на нього, роздягалися й запихали в сумки мокрі куртки, які не завадило б перед цим викрутити. Дехто сидів на килимі, розслабляючись, заплющивши очі, і тільки Сергій, впершись кулаками в килим, ще віджимався від нього.

Чоловік середніх літ з помітною сивиною в зачесаному назад волоссі підвівся зі стільчика на балконі.

Він бачив усе, що відбувалося внизу, на килимі. Більше того, уважно спостерігав за спортсменами впродовж усього тренування і навіть по його закінченні. Нарешті йому набридло. Тому, коли Сергій закінчив віджиматися і перевернувся на спину, темно-сірого піджака, до якого вже звик, не побачив.

— Що за мужик? — промовив невідомо до кого Андрій, хлопець у білій куртці, що сидів поруч. — Крутиться тут уже третє чи четверте тренування.

— Тренер збірної, — пожартував Сергій, — приїхав тебе під знамена запрошувати.

Нарешті зал спорожнів. Євген, зачинивши двері, попростував з кількома хлопцями через парк, а Сергій побрів до тролейбусної зупинки. Сьогодні він утомився і потягнув стопу. Наслідки торішньої травми давалися взнаки.

— Сергію! — озвався до нього чоловік, вибираючись із припаркованого біля тротуару авто. — Перепрошую, Сергієм вас звати, я не помилився? Маю до вас одну справу.

Довге пальто, простоволосий. За знайомою зачіскою та сивуватим волоссям Сергій відразу упізнав того, з балкона. Чоловіка, який сидів там уже четверте тренування, одного разу навіть у товаристві директора спортшколи.

— Чого вам? — не надто привітно запитав Сергій.

— Та є розмова невеличка. Може, сядемо в машину? Там і поговоримо. До речі, підкину вас куди скажете.

— Та я, власне, тролейбусами звик їздити… — завагався Сергій.

Але той виявив наполегливість і без слів відчинив дверцята машини. Сергій знизав плечима і сів.

— Борис Олександрович, — відрекомендувався його співрозмовник, подаючи руку.

— Сергій.

— Знаю, знаю, — він завів мотор, — спостерігаю за тренуваннями, чую, що ви говорите, вже зрозумів. То куди їдемо? До речі, на тренуваннях я був присутній з відома директора спортшколи, він мій добрий знайомий.

— Бульвар Космонавтів, студмістечко, — сказав Сергій.

Машина рушила з місця. Прискорювати події Сергій не збирався. Мовчав. Почав розмову Борис Олександрович.