4

…Знову прийшла до нього Флора. Його мертве тіло, нерухоме й понівечене, наче іржава залізна баржа, що роками лежала на березі замерзлої ріки, раптом почало прокидатися, набувати нового смислу, готуватися до нового плавання, бо з ним була його вірна Флора, дівча з дивними очима, які, ніби тривожні темні хмаринки, летіли над свинцевими водами Стіксу. Звідки я знаю це слово — Стікс? Де моя теща в малиновому кардинальському плащі? Де мама? Він тихо плакав, відчуваючи, як Флора наповнює його тіло теплом, що повільно піднімалося від ніг до паху, зосереджуючись і набираючи сили там, де зростало солодке стебло, його душа, його тіло, його існування — все зійшлося там, де ось–ось мав статися вибух, виверження, виток, благодатна повінь, звільнення від тягаря. «Флоро, не поспішай», — молив він, цілуючи маленькі Флорині груди, як немовля, смокчучи її ніжні дівочі соски. Коли вибух нарешті стався, він знову знепритомнів, але то вже була темрява життя, а не смерті. Йому стало душно, наче внутрішньовенно йому впорскували гарячий розчин, — тільки Флора кудись поділася. Куди це смішне дівчисько втекло? Як я житиму без неї? «Флора», — прошепотів він.

5

З медпункту почулися зойки, і Гальперин нерішуче закляк перед дверима: що робити? Можливо, дійсно йде процес реанімації, визволення невідомого з крижаного полону? А що як ця дурка, побачивши, що її штовхають на скоєння акту некрофілії, буйствує в медчастині, завиваючи від страху як скажена корова? Крики Зари досягли такої потужності, що Гальперин не витримав, прочинив двері.

Він побачив у напівтемряві, як по підлозі, встеленій білими простирадлами, скинутими з кушетки, рухається, катається, б"ється в конвульсіях якесь незрозуміле незграбне оголене тіло з кількома ногами і руками, ще й скрикує, й схлипує, й скиглить, аж медінструментарій дзенькає на скляних поличках шафи. Гальперин боявся ворухнутися, щоб не завадити американсько–німецькому способу порятунку полярних пілотів, тільки подумав: невже ці повії з «Евридики» так само ламають кістки нещасним, замерзлим, як бурулька, літунам Конфедерації? Стояв так довго, аж доки велика незграбна тінь заспокоїлась, розділилася на два окремих тіла. Він помітив при тому що й друге — довге, худе — тіло невідомого Дон Кіхота виявило ознаки життя. І тоді лікар ступив на середину кімнати й, узявши до рук ліхтар, навів хитливий промінь на тюленеподібну постать, що сиділа на підлозі біля невідомого чоловіка, важко дихаючи. Й здригнувся від несподіванки: це була не Зара, а інша — невідома — повногруда зваблива істота з сяючими у півмороці очима, яка незмигно дивилась на нього.

— Заро, це ти? — спитав Гальперин, не вірячи власним очам. — Що з цим чоловіком? Він живий?

Зара схопила в обійми кволе тіло чорнобородої людини, притулила його до своїх великих грудей й почала заколисувати, мов малу дитину.

— He чіпай його, — з погрозою сказала вона. — Хіба не бачиш, що спить? Він мій.

— Дай я тільки подивлюся, — наполягав Гальперин. Поставив ліхтар на великий стіл, на якому ще годину тому лежав мрець, й втопив тому у шию палець, намацавши ледь відчутне биття пульсу.

— Ну все! Ти зробила це! Одягайся! — гукнув переможно Гальперин і побіг за Чмілем, кричачи з порога:

— Ожив! Ожив!

Чміль — схожий на жокея хлопець, худий і маленький на зріст — вичитував саме якогось братчика за порушення дисципліни. Сиві вуса à la Тарас Шевченко були в повному контрасті з чорною кучмою волосся, підстриженого по–козацьки. Сотенний був одягнутий у добре припасований до фігури темно–синій френч зі стоячим комірцем, оздоблений малиновим шитвом на рукавах; на грудях поблискував срібний хрест. В руках тримав гарапника, і це означало, що для чергового братчика надійшов момент покарання.

— Підставляй сраку! — наказав сотенний винуватцю. Той покірливо спустив штани й нахилився головою до Гальперина, дупою до керівника. Чміль шмагонув гарапником, але, мабуть, не дуже сильно, бо жертва виховання навіть не скривилася.

Після екзекуції Чміль упер свій гострий погляд у Гальперина.

— Як ожив? А я вже погнав Святополка і Микиту могилу копати. Ну, ну, показуй.

Вони довгим казарменим коридором побігли до медчастини. Зари там уже не застали, лише залишився запах картоплі й цибулі. Незнайомий лежав на кушетці, дбайливо прикритий простирадлами.