Останній день настав, а разом з ним і кінець строку, відведеного Полозу для виконання завдання. Валерій Швецов знає, що немає вороття назад, і він повинен вирішити, чим завершиться його подорож. Чи отримає він благодарність забутого всіма давнього бога, чи ж зустріне свою долю від гадючих клейків укусів?
Полоз відчував, як піднімається холодна хвиля страху, але він не збирався відступати. Його серце билося в такт таємничим ритмам, його душа сповнювалася вогнем рішучості. Він знав, що перед ним стоїть вибір — віддати своє життя заради великого діла чи відмовитися і втратити все.
І в цей останній день, коли сонце сховалося за хмарами, Полоз вийшов на вулицю, щоб зустріти свою долю. Вітер виє віддаленими голосами, а листя під ногами шурхоче, нагадуючи про невідворотність часу.
І ось він побачив його — давнього бога, забутого всіма, що стояв перед ним і споглядав у очі з величезними змієними очима. Валерій відчув, як гадючі клекоти обвили його душу, але він не піддався страху. Він взяв глибокий вдих і сказав:
"Я готовий прийняти свою долю, будь вона благословенною чи проклятою. Я віддаю своє серце на волю великого бога, нехай він вирішить мою долю".
І в цей останній день, коли осінь взяла свої права, Полоз відчув, як зміїні клекоти обвили його тіло, але вони не принесли смерті. Замість того, він почув, як його душа здійнялася до небес, звільнена від усіх обмежень світу.
І в той день він став одним із вічних хранителів кладовища, вірним слугою давнього бога, який дав йому нове життя і владу над силами природи. Його доля була вирішена, і він став частиною великого ритму життя і смерті, який триватиме вічно.
І так закінчився останній день, коли Валерій Швецов зустрів свою долю і став частиною вічного круговороту життя.
