Тисячолітній Миколай стояв на горі і дивився на місто, яке розквітало перед його очима. Відлуння минулих подій лежало на кривих вуличках, високих будівлях і шумному толкованні міського життя.
В далекому Києві він побачив, як Володимир хрестив своїх підданих у Дніпрі, як місто росло і процвітало під впливом християнської віри. Потім прийшли часи Руської землі, змінилися владарі, але Миколай продовжував спостерігати та служити своїм людям.
За Хмельницького він бачив лихоліття та війни, відчував біль і страждання своїх співвітчизників. Йому доводилося допомагати та рятувати, врятувати тих, хто потрапив у вогонь та бурю.
Голод 33-го року він пам’ятав як найстрашнішу трагедію, коли люди гинули від голоду та хвороб. Він роздавав хліб, допомагав тим, хто потребував, і відчував, як біль пронизує його серце.
Після війни він вирушив на захід, де побачив руйнації та страждання, але і відкрив для себе нові ідеї та можливості. Повернувшись додому, він продовжував служити своїм людям, допомагаючи та захищаючи їх від небезпеки та зла.
Його брат, який виріс поруч з ним, зробив неймовірну кар"єру і став впливовою постаттю в республіці. І все почалося з того, що в шкільному драмгуртку він виконував роль Леніна, а потім його долю скерувала інша сила.
Так і тривала його довга, тисячолітня подорож крізь час та історію, наповнена болем та радістю, війною та миром, любов’ю та втратами. Але незважаючи на все, Миколай продовжував свою місію — бути поруч зі своїми людьми, допомагати та захищати їх, незалежно від часів та обставин.
